Постанова № 25321869, 19.07.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2012 року 2а-2945/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Лисенко В.І., за участю секретаря судового засідання Васильєвої М.В.,

представника позивача:- Яковчук Я.М.,представника відповідача:- Бігуненка В.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів дофермерського господарства "Тікич" простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до фермерського господарства "Тікич" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 6 307,69 грн. та пені в сумі 69,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у 2011 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність.

У зв'язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 6 376, 99 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що фермерське господарство "Тікич" виконало всі вимоги щодо працевлаштування інвалідів, які передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», а саме в період 2011 року щомісячно подавало до Таращівського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Фермерське господарство "Тікич" є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів з 30.07.1992 за № 19023989.

24 лютого 2012 року фермерським господарством "Тікич" подано звіт до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2011 році на підприємстві відповідача становила 13 осіб. Кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить -1 особа, однак на підприємстві не працевлаштовано жодної особи, якій встановлено інвалідність (а.с.5).

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(надалі -Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно частини першої статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, зокрема, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно частини першої статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно пунктів 5 та 10-14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави стверджувати, що інваліди безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості з метою працевлаштування в порядку визначеному статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як убачається із звіту, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, відповідач повинен був забезпечити у 2011 році працевлаштування одного інваліда, однак, фактично на підприємстві в 2011 році не працювало жодного інваліда.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, фермерське господарство «Тікич»кожного місяця зверталось до Таращанського районного центру зайнятості Київської області з метою працевлаштування інвалідів, на підтвердження зазначеного надав суду звіти форми № 3-ПН за січень-грудень 2011 року, в яких повідомляв про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (а.с.15-26).

Отже, це означає, що відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, натомість, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості.

Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, а тому застосування до нього адміністративного-господарських санкцій за не працевлаштування інвалідів є безпідставним, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 липня 2012 р.