Ухвала суду № 25313465, 17.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2012 року м. Київ К/9991/1812/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року

у справі № 2270/6867/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому,

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Головне управління Державного казначейства України у Хмельницькій області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі -відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000632307 від 19 квітня 2011 року та № 0000642307 від 19 квітня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Карат»бюджетне відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року в розмірі 431 728,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Карат»державне мито в розмірі 1 700,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Карат»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 2570/23-7/21328928 від 12 квітня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000642307 від 19 квітня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 19 845,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, абзацу «а»пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі -ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операції з придбання транспортно-експедиційних послуг відповідно до договору № 02/11-10 від 01 листопада 2010 року, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Авантаж Сервіс».

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність ПП «Авантаж Сервіс» за місцезнаходженням на час проведення перевірки.

Також, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Карат»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 року, за наслідками отримання податкової інформації, яка свідчить про порушення платником податків податкового законодавства, за результатами якої складено акт № 2741/23-7/21328928 від 19 квітня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632307 від 19 квітня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 411 883,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 180, абзацу «а» пункту 200.4 статті 200 ПК України у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів.

Вказаний висновок відповідачем зроблено з огляду на відсутність відповідно до даних автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету в грудні 2010 року постачальниками позивача -Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-торгівельна компанія «Євро-Трак»та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергетичні системи», а також акт перевірки № 2570/23-7/21328928 від 12 квітня 2011 року, в якому зазначено про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування за січень 2011 року у зв'язку з відсутністю матеріалів перевірок щодо підтвердження відомостей, отриманих від контрагентів позивача в грудні 2010 року (Акціонерного товариства вa лінія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-торгівельна компанія «Євро-Трак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Юрпак»).

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ПП «Авантаж Сервіс», АТ вa лінія», ТОВ «ТТК «Євро-Трак», ТОВ «Енергетичні системи», ТОВ «Торгівельний дім «Юрпак»укладено ряд догорів, виконання яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, митними деклараціями, актами приймання-здачі наданих послуг, видатковими накладними.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Карат»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів та послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому, є обґрунтованими доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 755-IV від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судами попередніх інстанцій відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13 липня 2011 року встановлено, що з дати державної реєстрації ПП «Авантаж Сервіс»до Єдиного державного реєстру не вносились записи про відсутність вказаного підприємства за місцезнаходженням.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту по операції з придбання в листопаді 2010 року у ПП «Авантаж Сервіс»транспортно-експедиційних послуг є безпідставними.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Аналогічні положення закріплені в пунктах 200.1 -200.4 статті 200 ПК України.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги твердження відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР та підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР та пункт 180.1 статті 180 ПК України, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР та підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно з Законом № 168/97-ВР та ПК України поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.