Ухвала суду № 25313137, 10.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2012 року м. Київ К-18199/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року

у справі № 2а-6423/08/2070

за позовом Приватного підприємства «Торгівельний Будинок «Аркада»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Торгівельний Будинок «Аркада»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001432310/3 від 10 червня 2008 року, № 0001442310/3 від 10 червня 2008 року та рішень № 0000502200/0 від 14 листопада 2007 року, № 0000502200/1 від 22 січня 2008 року, № 0000502200/2 від 26 березня 2008 року, № 0000502200/3 від 10 червня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001432310/3 від 10 червня 2008 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 23 020,00 грн., в тому числі за основним платежем -17 708,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 312,00 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001442310/3 від 10 червня 2008 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 196 608,00 грн., в тому числі за основним платежем -131 072,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -65 536,00 грн. Скасовано рішення № 0000502200/0 від 14 листопада 2007 року, № 0000502200/1 від 22 січня 2008 року, № 0000502200/2 від 26 березня 2008 року, № 0000502200/3 від 10 червня 2008 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 37 958,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету на користь ПП «ТБ «Аркада»судовий збір в розмірі 2,84 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року апеляційну скаргу Харківської ОДПІ залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року змінено в частині підстав та мотивів задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001432310/3 від 10 червня 2008 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 23 020,00 грн., в тому числі за основним платежем -17 708,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 312,00 грн., та № 0001442310/3 від 10 червня 2008 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 196 608,00 грн., в тому числі за основним платежем -131 072,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -65 536,00 грн. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Харківська ОДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, Харківською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача у справі -Харківську ОДПІ на Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПП «ТБ «Аркада»з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 01 липня 2007 року та валютного законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 3553/23-32548751 від 05 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001432310/3 від 10 червня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 23 020,00 грн. (17 708,00 грн. -основний платіж, 5 312,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0001442310/3 від 10 червня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 196 610,00 грн. (131 072,00 грн. -основний платіж, 65 538,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 0000502200/3 від 10 червня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 74 905,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із здійсненням реалізації пшениці та соняшника за ціною, нижчою від ціни придбання.

Також, встановлено порушення пунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР з огляду на реалізацію позивачем товару (композитних листів із сплаву алюмінію) за цінами нижче митної вартості імпортованого товару.

Крім того, встановлено порушення позивачем статей 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 185/94-ВР) у зв'язку з несвоєчасним надходженням товару на митну територію України по зовнішньоекономічним контрактам.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору постачання від 19 вересня 2006 року та на підставі видаткової накладної № 0000000568 від 14 грудня 2006 року позивачем придбано у Приватного підприємства «Золота Нива 1»190 тонн соняшнику по ціні 1 250,00 грн. (без податку на додану вартість) за одну тонну на суму в розмірі 237 500,00 грн., а також відповідно до умов договору поставки від 19 вересня 2006 року та на підставі видаткової накладної № 0000000451 від 30 вересня 2006 року 140 тонн пшениці по ціні 833,33 грн. (без податку на додану вартість) за одну тонну на суму в розмірі 116 666,67 грн.

Вказаний вище товар реалізовано позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Кернер-Трейд»відповідно до договору № Х-592/7 від 28 лютого 2007 року за ціною 1 200,00 грн. (з податком на додану вартість) за 1 тонну соняшника та Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесінвест»відповідно до договору № 15/01 від 15 січня 2007 року за ціною 800,00 грн. (з податком на додану вартість) за 1 тонну пшениці, тобто за цінами нижчими від цін придбання.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів того, що продаж товарів нижче від ціни придбання обумовлено об'єктивними причинами, а також того, що позивачем здійснено заходи щодо реалізації соняшника та пшениці за іншими цінами, тобто не обґрунтовано наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків.

З огляду на викладене є обґрунтованими доводи суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку продаж товарів за збитковими цінами був викликаний не об'єктивними, а суб'єктивними причинами і залежав виключно від волі позивача.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Згідно з підпунктом 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що саме митна вартість товарів при їх імпорті включається в розрахунок податкового кредиту, що, в свою чергу, свідчить про те, що всі подальші операції з цим товаром, які враховуються при визначенні податкових зобов'язань та податкового кредиту, повинні визначатись з урахуванням саме митної вартості та задекларованого в вантажних митних деклараціях податку на додану вартість, який сплачується при митному оформленні вказаних товарів.

Відповідно до статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону № 185/94-ВР передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до абзацу 14 статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»(далі - Закон № 959-XII) імпорт (імпорт товарів) -це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, згідно з абзацом 38 статті 1 Закону № 959-XII, є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі -МК України) ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України -це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно з пунктами 23, 35 статті 1 МК України переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях -це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація. Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України -це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 МК України товари і транспорті засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Згідно з частиною 5 статті 43 МК України митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України -після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Отже, моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР по зовнішньоекономічним контрактам № 1/0502007 від 05 лютого 2007 року, № 100305 від 28 лютого 2005 року, № 08-12/2005 від 08 грудня 2005 року, № ARHUT0603 від 01 грудня 2006 року та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37 958,70 грн. відсутні

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача -Харківську об'єднану державну податкову інспекцію його правонаступником -Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.