Ухвала суду № 25304849, 18.07.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/2909/12 18.07.2012 < Дата розгляду справи > 18.07.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

< Текст >

Справа № 22-ц/1490/2002/12 Головуюча у 1-й інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

18 липня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Вовненко Г.Ю.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2012 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), ОСОБА_4, ОСОБА_5 та філії товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «ВЕРУС» (далі - філія ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС») про визнання недійсними договорів поруки,

установила:

01 квітня 2011 року ОСОБА_3 пред'явив позов до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_4, ОСОБА_5, філії ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС» про визнання договорів поруки недійсними.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 11 вересня 2008 року він уклав з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитний договір № 53ЭС/2008, за умовами якого Банк надав, а він взяв, кредит на споживчі цілі у розмірі 20 000 доларів США під зворотне зобов'язання його повернення.

Поряд з цим, сторони передбачили, що виконання зобов'язань позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, погашенню заборгованості по кредиту, сплаті винагород і комісій, забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернено стягнення.

Між тим, всупереч його волевиявленню, на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором в той же день були укладені окремо договори поруки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_4, ОСОБА_5, а 12 лютого 2009 року з філією ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС».

Посилаючись на порушення його прав за договорами поруки та умови кредитного договору, щодо права ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладати договори поруки окремо з вказаними поручителями, оскільки не мав на це його згоди, просив визнати недійсними договори поруки від 11 вересня 2008 року укладені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_4, та окремо з ОСОБА_5 та 12 лютого 2009 року з філією ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС».

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено..

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства, а також те, що суд не звернув уваги на доводи позивача про порушення умов кредитного договору щодо способу забезпечення зобов'язання, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні договорів поруки сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства, а тому законних підстав для визнання оспорюваних договорів поруки недійсним немає.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду першої інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статі 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, частиною 3 цієї статі передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтями 553 - 554 ЦК України передбачено, що договір поруки укладається кредитором за зобов'язаннями, які забезпечуються порукою, і поручителем. У разі порушення боржником такого зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено іншого.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо іншого не встановлено договором поруки.

Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року роз'яснено, що оскільки позичальник є не стороною договору поруки, а стороною у зобов'язанні, забезпеченому порукою, чинне законодавство України не передбачає обов'язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладання договору поруки. Разом із тим це не означає, що за позовом позичальника такий договір поруки не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права чи розширює обов'язки, зокрема, передбачає оплату послуг поручителя боржником відповідно до вимог статті 558 ЦК України, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, 11 вересня 2008 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклав з ОСОБА_3 договір кредиту № 53ЭС/2008, за умовами якого останній отримав 20 000 доларів США, які зобов'язався повернути (а.с.16-17).

За п. 4.1 та абз. 2 п. 7.4 цього договору, сторони передбачили, що виконання зобов'язань позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом, погашенню заборгованості по кредиту, сплаті винагород і комісій, забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернено стягнення.

Зобов'язання позичальника зі згоди Банка можуть бути виконані іншою особою.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника, в той же день, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уклав письмово договори поруки з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а 12 лютого 2009 року з філією ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», за умовами яких поручителі зобов'язалися у випадку невиконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором відповідати перед Банком як солідарні боржники в тому ж обсязі. Договір поруки підписаний кредитором та поручителями без будь-яких заперечень, а також непорозумінь щодо його умов (а.с.18-20).

Вказані договори поруки не містять умов, які б звужувати права позичальника або розширювали його обов'язки.

Таким чином, укладені договори поруки не потребували згоди позичальника та не порушують його прав, а відповідають вимогам цивільного законодавства, тому визнати їх недійсними за зазначеною позивачем підставою не можна.

Оскільки такого ж, з таких же мотивів дійшов й суд першої інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Посилання в апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_2 на те, що укладенням договорів поруки фактично внесені зміни до кредитного договору щодо способу забезпечення виконання зобов'язань одним позичальником є необґрунтованим.

Так, можливість виконання іншою особою зобов'язань позичальника за згодою Банку передбачено абз. 2 п. 7.4 кредитного договору та не є обставиною, що свідчить про внесення змін до умов кредитного договору, а також не звужує прав позичальника щодо виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Те, що на час укладання договорів поруки було відсутнє волевиявлення позивача, не має правового значення, оскільки чинне законодавство України не передбачає обов'язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладання договору поруки.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з цивільних і кримінальних справ.

Головуюча

Судді: