Постанова № 25299223, 25.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 року м. Київ К-11690/08-С

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Мартиненко І.В.

за участю представників

позивача Колісниченко О.Л.

відповідача Сиротіної О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Господарського суду м. Києва від 19.03.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008

у справі № 25/113-А

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 19.03.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008, позов задоволено. Визнано недійсними рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 01.12.2005 № 0000721604/0 та від 01.12.2005 № 0000711604/0, податкове повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000671604/0 та податкове повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000641604/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 286,45 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 203,00 грн. судових витрат.

СДПІ по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст. 3, абз. 5 ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків провела планову документальну перевірку позивача за період з 01.01.2002 по 31.12.2004, за результатами якої склала акт від 17.11.2005 № 661/16-4/24584661.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000671604/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у сумі 5162005,60 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 № 185/94-ВР, яке полягало у несвоєчасному отриманні валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами протягом 2002 -2004 років;

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000641604/0 про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів у сумі 859,34 грн., у тому числі 572,89 грн. основного платежу та 286,45 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 5, п. 13 та п. 14 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 № 1494;

Підставою для прийняття рішення від 01.12.2005 № 0000721604/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 1020,00 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яке полягало у недекларуванні у Національному банку України валютних цінностей, які перебувають за межами України;

Підставою для прийняття рішення від 01.12.2005 № 0000711604/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 59893,00 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. «а»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яке полягало у здійсненні операції з валютними цінностями без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкової інспекції підстав застосовувати до суб'єкта господарювання штрафні санкції за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 № 185/94-ВР, вимог п.п. «а»п. 4 ст. 5, п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 № 15-93 за умови закінчення строку, передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Штрафні санкції, передбачені вказаним вище законодавством належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення правил здійснення розрахунків в іноземній валюті та правил здійснення валютних операцій, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта господарювання за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованим задоволення позову в частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000671604/0 та рішень від 01.12.2005 № 0000721604/0, від 01.12.2005 № 0000711604/0.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000641604/0 про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів, суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про необхідність визнання його недійсним в частині застосування штрафних санкцій з підстав порушення податковим органом ст. 250 Господарського кодексу України з огляду на таке.

Законом України з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, включаючи нарахування та сплату пені, штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (чинний на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 1.5 статті 1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) визначається, як плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до пункту 17.1. статті 17 цього Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Таким чином, штрафна санкція, яка накладається на платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, застосовується виключно у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ.

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 вказаного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, штрафні санкції, застосовані до платника податків за порушення податкового законодавства шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення, яке, виходячи із вимог п. 1.9 Закону є повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом, належать до податкових зобов'язань - зобов'язань платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом.

Статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ встановлено строки давності та їх застосування.

Податковий орган мав право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, враховуючи строки давності, визначені статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Таким чином, строки застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил ведення господарської діяльності, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки застосування штрафних санкцій за порушення платниками податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Зважаючи на встановлену судом першої інстанції обставину щодо вчинення позивачем порушення щодо заниження об'єкту оподаткування збором за спеціальне використання водних ресурсів при подачі розрахунків за перший квартал 2003 року та перший квартал 2004 року, застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням, яким визначено податкове зобов'язання з основного платежу із вказаного збору, є правомірним.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій є помилковими тільки у частині, що стосується податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000641604/0, суд касаційної інстанції вважає за правильне змінити оскаржені судові рішення, відмовивши у задоволенні позову в частині визнання недійсним такого повідомлення-рішення у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008 змінити, виклавши пункт п'ятий резолютивної частини постанови Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 у такій редакції:

«У задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 01.12.2005 № 0000641604/0 відмовити».

В решті постанову Господарського суду м. Києва від 19.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло