Ухвала суду № 25295212, 10.07.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2012 р.Справа № 2а-7588/11/1470

Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року у справі за позовом Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби про скасування податкового рішення-повідомлення,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2011 року, Державне підприємство (далі ДП) «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції (далі СПДІ) по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі ДПС) про скасування податкового рішення-повідомлення від 22 вересня 2011 року №000105360 року про бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (далі ПДВ) у сумі 62 118 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що дані рішення прийняті з порушенням закону оскільки позивач правомірно, у відповідності до вимог ПК України відніс до податкового кредиту з ПДВ та правомірно заявив до бюджетного відшкодування суми з ПДВ.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що він не мав можливості провести перевірки з контрагентами позивача, у зв'язку з відсутністю за місцем знаходження, деякі контрагенти знаходяться у стадій ліквідації, податкові накладні оформлені з порушенням, а тому не підтвердив суми ПДВ заявлені позивачем до відшкодування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС № 0001053600 від 22 вересня 2011 року.

Присуджено на користь ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» судові витрати у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

В апеляційній скарзі СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

20 липня 2011 року позивач подав відповідачу декларацію з ПДВ за червень 2011 року та розрахунок бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 158 958грн., та заяву про відшкодування цих коштів на рахунок підприємства.

12 вересня 2011року відповідачем, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за червень 2011 року.

12 вересня 2011 року, за результатами перевірки було складено акт №911/36/09794409, в якому крім іншого зазначено, що на порушення п.п. 14.1.18 п.14.1 ст. 14, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.3, п.200.4, ст. 200, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 ПК України позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2011р. на 62 118 грн.

22 вересня 2011 року, на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове рішення-повідомлення №0001053600, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 62 118грн., та застосовано штрафні санкції в сумі 1грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з ПДВ суму ПДВ від здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами, ці обставини підтвердились дослідженими в судовому засіданні первинними та податковими документами

Стосовно неможливості перевірок по всьому ланцюгу контрагентів позивача, а також того, що контрагенти не формували податкові зобов'язання від операцій з позивачем, суд зазначив, що особа не повинна відповідати за дії своїх контрагентів, у тому числі і по сплаті ними податків. Крім того чине законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Це ж саме стосується і тих контрагентів, які на момент перевірки не знаходились за своє адресою, чи знаходились в стані ліквідації. Суд зазначив,що позивач не повинен відповідати за неможливість відповідача провести з ним перевірки.

Що стосується заповнення податкових накладних на російський мові, суд зазначив наступне - чинне законодавство не вимагає заповнення цих накладних виключно українською мовою, тому позивач мав право включити таку накладну до податкового кредиту, за умови її правильного оформлення.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200 п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України,ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В апеляційній скарзі вказується, що господарські операції вказані позивачем фактично не відбувались. Угоди, результати виконання яких відобразились в податковому обліку збільшенням податкового кредиту, є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави (мається на увазі відшкодування ПДВ).

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта та вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до листа ВАСУ від 2 липня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції судам необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200. 3 ст. 200 ПК України - при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В Акті перевірки зазначено, що, де які контрагенти позивача відсутні за місцем знаходження, по деякім по ланцюгу постачання розпочато ліквідаційну процедуру, крім того результатами проведених органами державної податкової служби перевірок постачальників, оперативного супроводження перевірки, аналізу та відпрацювання реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за травень 2011 року, встановлено не підтвердження проведених операцій з придбання товарів у встановленому законом порядку по ланцюгам постачання, у зв'язку з чим, перевіряючий прийшов до висновку, що в порушення підпункту 14.118 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1,198.3,198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.3,200.4 ст. 200, пунктів 201.4 201.6,201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2011 року на суму 62 118 грн. по господарським відносинам з ТОВ «Авіасистеми», ПП ВКФ «Промзварка», ТОВ «Миколаївторгбудматеріали», ПП «Промзімпекс», ВАТ «Миколаївпромсантехмонтаж», ТОВ «Сантехцентр 2010».

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з його контрагентами - ТОВ «Авіасистеми», ПП ВКФ «Промзварка», ТОВ «Миколаївторгбудматеріали», ПП «Промзімпекс», ВАТ «Миколаївпромсантехмонтаж», ТОВ «Сантехцентр 2010», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

З матеріалів справи також вбачається,що договірні та фінансові відносини між позивачем та його контрагентами підтверджені оформленими відповідно до діючого законодавства України документами.

Судова колегія не погоджується з доводами апелянта про те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до п. 198.1,п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту,зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій, або якщо угоди, результати виконання яких відобразились в податковому обліку збільшенням податкового кредиту, є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави (відшкодування ПДВ).

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Авіасистеми», ПП ВКФ «Промзварка», ТОВ «Миколаївторгбудматеріали», ПП «Промзімпекс», ВАТ «Миколаївпромсантехмонтаж», ТОВ "Сантехцентр 2010" ,оскільки позиція ДПІ про те, що угоди укладені з вищевказаними постачальниками є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави (відшкодування ПДВ) не підтверджена ніякими доказами.

Крім того вказані доводи апелянта спростовуються матеріалами справи - договорами, додатковими угодами, специфікаціями до договорів, рахунками, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними документами, стосовно господарських відносин з контрагентами - ТОВ «Авіасистеми», ПП ВКФ «Промзварка», ТОВ «Миколаївторгбудматеріали», ПП «Промзімпекс», ВАТ «Миколаївпромсантехмонтаж», ТОВ «Сантехцентр 2010», документами підтверджуючими використання позивачем отриманих товарів у власному виробництві.

Отже, виходячи з аналізу вищевказаного, суд першої інстанції вирішив, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ отримані ним на підставі податкових накладних від здійснення господарських операцій, та має право на бюджетне відшкодування.

Позивач має документальне підтвердження свого податкового кредиту та довів суду факт здійснення цих операцій.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує поти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Спеціалізованою державною податкової інспекцією (далі СПДІ) по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі ДПС) не доведено правомірність податкового рішення-повідомлення від 22 вересня 2011 року №000105360 року про бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (далі ПДВ) у сумі 62 118 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1 грн.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції,залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу - без змін , якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріально та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби ОСОБА_1С залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі (після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції).

Головуючий:. підпис

Суддя: підпис

Суддя: підпис