Рішення № 25267171, 05.07.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1312/2-145/12 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я.

Провадження № 22-ц/1390/3952/12 Доповідач в 2-й інстанції: Кіт І. Н.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2012 року

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Кота І.Н.

суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.,

при секретарі : Глинському О.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 19 березня 2012р. частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за участю третіх осіб : Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної експлуатації та експертної оцінки «, з урахуванням поданої ним 01.02.12р. заяви про уточнення позовних вимог ( а.с.194-195), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсною державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна, визначення часток сторін у спадковому майні та зобов»язання нотаріальної контори видати сторонам свідоцтва про їх право на спадщину з урахуванням проведеного перерозподілу часток спадкового майна.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , видане Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 08 лютого 2007р. за № 41723362 у спадковому реєстрі, в частині оформлення на ім»я ОСОБА_3 спадкових прав на 23/100 будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного ним рішення суду.

Зокрема зазначає , що поза увагою і належною оцінкою з боку суду залишились доводи позивача про невірне визначення висновком Львівського МБТІ від 21.06.01р. ідеальних часток спірного будинковолодіння , оскільки такий зроблено вже після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька сторін-ОСОБА_4 та без належного врахування подарованих ним 28.12.1984р. 9/25 частин будинку відповідачу ОСОБА_3 й проведених нею пізніше добудов до цієї частини, а також обов»язкової частки у спадщині, яка мала перейти матері сторін - ОСОБА_6.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 могла успадкувати на підставі заповіту батька від 22.07.00р. лише 17/100 частин будинку, а не 46/100 його частин, як це зазначено в оспорюваному свідоцтві про право на спадщину від 08.02.07р., чи 23/100 його частин, як це також помилково зазначено в оскаржуваному рішенні районного суду.

Не враховано судом також і того, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова 06.05.03р. , яке набрало законної сили, матір сторін ОСОБА_6 визнано недієздатною й такою, що не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними станом на 12.10.00р., а відтак складений нею цього дня заповіт в користь відповідача ОСОБА_3, так і написана нею 13.06.02р. заява про відмову від обов»язкової частки на спадщину , яка відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_4, не можуть породжувати жодних правових наслідків.

Просить рішення районного суду про часткове задоволення позову скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення пред»явленого ним позову в повному його обсязі.

Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 3, 11, 15, 59, 60 ЦПК України кожна особа, має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, одним із яких є визнання права, якщо таке заперечується чи не визнається іншими особами. Тому власник порушеного права зобов»язаний довести належність йому такого права і відповідно може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права.

Цивільним законодавством не передбачено можливості визнання за правилами недійсності правочинів документів, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів належать зокрема , свідоцтва про право власності на майно , рішення органів влади чи місцевого самоврядування про реєстрацію такого права, тощо.

В таких випадках мова може йти лише про нечинність, незаконність чи неправомірність рішень та документів які підтверджують право, оскільки право не може бути недійсним - воно може існувати або ні.

Цивільним процесуальним законодавством не передбачено можливості покладення обов»язків за ухваленим судовим рішенням на осіб, які не є визначеними позивачем сторонами у справі.

Як беззаперечно вбачається із матеріалів справи, оспорюване позивачем свідоцтво відповідача ОСОБА_3 про її право на спадщину за заповітом батька сторін ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 видано нотаріальною конторою 08.02.07р.( а.с.13), відтак очевидним є, що на нього поширюється дія положень ст. 1301 ЦК України стосовно визнання його недійсним з підстав визначених цією статтею.

Відповідно до роз»яснень, що містяться у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.08р. «Про судову практику у справах про спадкування « свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним у випадках порушення у зв»язку з його видачею прав інших осіб. Тому, беззаперечно встановивши, що оспорюваним свідоцтвом неправильно визначено розмір спадкової частки спадкодавця ОСОБА_4 й це призвело до порушення прав позивача, як можливого спадкоємця, суд зобов»заний був ухвалити рішення про визнання цього свідоцтва недійсним в цілому, а не вносити до нього зміни, шляхом зменшення частки спадкових прав відповідачки, оскільки такої вимоги про внесення змін до свідоцтва позивач не пред»являв ( а.с.195).

Тому, в цій частині позовних вимог рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про визнання оспорюваного свідоцтва про право на спадщину недійсним в цілому.

З матеріалів справи вбачається, що право позивача на спадкування не визнається і заперечується відповідачкою з посиланням на чинність складеного матір»ю сторін 12.10.00р. на її користь заповіту про спадкування усього належного їй майна ( а.с.161) , а спір за пред»явленим позивачем в грудні 2003р. позовом про визнання цього заповіту недійсним з підстав визначених ст.52 ЦК УРСР залишився невирішеним у зв'язку із закриттям судом касаційної інстанції 25.09.07р. провадження у справі ( а.с.42-43). З новим позовом про визнання заповіту недійсним з підстав визначених ЦК УРСР позивач не звертався .

Таким чином очевидним є, що вимога про поділ спадкового майна, право на спадкування якого за позивачем у встановленому законом порядку не визнано, є передчасною, з огляду також і на невикористання позивачам визначеного п.1 ч.2 ст.16 чинного ЦК України способу захисту свого цивільного права.

Відтак, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в поділі спадкового майна та покладенні певних обов»язків на осіб, які не є сторонами у справі за пред»явленим позовом й колегія суддів у цій частині вирішення позовних вимог з таким рішенням районного суду частково погоджується.

Наявність ухваленого судом рішення не позбавляє позивача на звернення за захистом невизного відповідачкою його права на спадкування із застосуванням положень ч.1 ст. 1257 ЦК України та поданням відповідних доказів про склад спадкового майна, станом на день смерті кожного із батьків сторін ( без проведених сторонами добудов та прибудов) та способи його розподілу між спадкоємцями підтверджені експертними висновками .

З урахуванням зазначеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня 2012 року про часткове визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом скасувати, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про визнання недійсним виданого Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 08 лютого 2007р. за реєстровим № 2652 ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4.

В решті розглянутих вимог рішення районного суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом 20-ти днів з часу набрання ним законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

С у д д і :