Ухвала суду № 25226511, 23.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2012 р. м. Київ К/9991/89628/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Комадовського Д.П., Фисина А.І., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р.

у справі № 2-а-4123/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна»(надалі -позивач, ТОВ «Саманджи-Україна») звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі -відповідач, ДПІ у м. Херсоні) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 р. (суддя -Г.М. Морська), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -І.О. Турецька, судді: Л.В. Стас, І.П. Косцова), позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 31.05.2010 р. № 0002272301/0, від 28.07.2010 р. № 0002272301/1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.05.2007 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої 26.05.2010 р. складено акт № 2429/23-5/35120939 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, приписів: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 148 188,58 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.2007 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 4 141,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2010 р. № 0002272301/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 4 141,00 грн., та № 0002242301/0, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 206 969,43 грн.

Вказані податкові повідомлення були предметом адміністративного оскарження, за результатами якого збільшено позивачу зобов'язання з податку на прибуток до 155 513, 58 грн., у зв'язку з виявленими арифметичними помилками при розрахунку податкових зобов'язань з цього податку, та прийнято, відповідно, податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 р. № 000312301/1; податкове повідомлення-рішення від 31.05.2010 р. № 0002272301/0 -залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2010 р. № 0002272301/1.

Судами встановлено, що зменшення задекларованих позивачем валових витрат відбулось у зв'язку із виключенням з їх складу витрат пов'язаних із сплатою приватним підприємцям Степановій Н.В., Гончарову О.М. та Сені В.А. вартості наданих ними інформаційних, маркетингових, дилерських, дистриб'юторських та інших послуг.

Під час перевірки було встановлено, що вказані підприємці, за дорученням позивача зобов'язалися виконати роботи по пошуку нових постачальників, пошуку нових місць зберігання зернових, вивчення ринку зернових.

Податковий орган зазначив, що зі змісту наданих до перевірки актів виконаних робіт та іншої первинної документації не можливо встановити фактичних результатів виконаних робіт та наданих послуг підприємцями Степановою Н.В., Гончаровим О.М. та Сені В.А.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодилися з такими доводами відповідача, оскільки в згаданих актах виконаних робіт не визначено переліку нових постачальників зернових; в актах виконаних робіт, зазначалось, що підприємці майже кожного місяця надавали послуги по «Розробленню та наданню для розгляду найбільш вигідних пропозицій на розташування та накопичення вантажів для подальшого його експорту», у свою чергу протягом всього періоду роботи позивач зберігав придбані товари на території Херсонського морського торгівельного порту, в усіх договорах з постачальниками зазначалось місце поставки -Херсонський морський торгівельний порт; інформація про ринок зернових носить загальний характер та доступна кожному користувачу в мережі Інтернет.

Крім того, податковий орган вважає незаконним віднесення позивачем до складу валових витрат вартість послуг наданих нерезидентом SAMANCI GIDA TARIM HAYVANCILIK VE URUNLERI SANAYI VE NICARET LTD.STI (Туреччина) за договором від 02 березня 2009 року № оп/2 про надання послуг по вивченню ринку Туреччини, рекламі та представництві інтересів позивача в Туреччині на тематичних конференціях та виставках.

Відповідач вважає, що отримані послуги від турецького партнера не вплинули на господарську діяльність позивача у Туреччині, у зв'язку з тим, що позивач успішно експортував зернові до Туреччини протягом попередніх 2 років, директор турецького підприємства є одночасно і засновником позивача.

Крім того, листом від 18.05.2010 р. № 1075/10/23-505 ДПІ у м. Херсоні звернулася до позивача з проханням надати документи, які б надавали вичерпну відповідь про обґрунтованість формування валових витрат позивача за операціям з Степановою Н.В., Гончаровим О.М., Сені В.А. та SAMANCI GIDA TARIM HAYVANCILIK VE URUNLERI SANAYI VE NICARET LTD.STI (Туреччина), однак ТОВ «Саманджи -Україна»листом від 18.05.2010 р. №23 відмовилося надати пояснення та копії документів, які б засвідчували взаємовідносини з цими контрагентами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону).

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи зміст наведених правових норм, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про зв'язок витрат позивача на придбання спірних послуг з його господарською діяльністю, що є необхідною ознакою валових витрат згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Натомість, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, під час судового розгляду справи не було встановлено жодних обставин, які б стали підставою для висновку про зв'язок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю товариства.

А відтак, судами попередніх інстанцій обґрунтовано підтверджено законність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 155 513,58 грн.

Що стосується завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на загальну суму 4 141,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення товариством приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному включені до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів, згідно податкових накладних, отриманих від товариства з обмеженою від повільністю «Агрі-Імпекс»(надалі ТОВ «Агрі-Імпекс»), у розмірі 4 141,00 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2009 року на вказану суму.

Податковим органом встановлено, що постачальником товару (ячмінь) для ТОВ «Агрі-Імпекс»було приватне підприємство «Агроспецтехнологія», якому, у свою чергу, вказаний товар постачало приватне підприємство «Ост-Вест-Компані АК»(надалі -ПП «Ост-Вест-Компані АК»).

Крім того, під час перевірки ПП «Ост-Вест-Компані АК»не виявлено ознак можливості здійснення фінансово-господарської діяльності через відсутність в останнього, зокрема, транспортних засобів та інших основних фондів. За юридичною адресою ПП «Ост-Вест-Компані АК», на час перевірки, не знаходилося, про що свідчить акт незнаходження за юридичною адресою від 10.11.2008 р. № 4011/10/26.

Податковий орган вважає нікчемним правочин поставки насіння ячменю, укладенні ПП «Ост-Вест-Компані АК»із ПП «Агроспецтехнологія», а тому відповідно і всі подальші правочини з участю цього товару є, на думку відповідача, - нікчемними.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами податкового органу, оскільки під час розгляду справи ними було встановлено, що правова позиція відповідача щодо безтоварності угоди про поставку насіння ячменю позивачу ТОВ «Агрі-Імпекс»спростовується дослідженими у судовому засіданні: договором про поставку товару, рахунком-фактурою на оплату, видатковою накладною, податковою накладною, банківською випискою із рахунка позивача про проведення оплати за поставлений товар, товарно-транспортною накладною та карткою обліку експортного вантажу (товар поставлявся через Херсонський морський торгівельний порт).

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено фактичне переміщення (транспортування) та зберігання товару, тобто товарність господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, на підставі наведених законодавчих приписів за умови дотримання платником порядку формування податкового кредиту від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника та податковим кредитом підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначили попередні судові інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як факт сплати податкових зобов'язань контрагентами платника. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії(заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши факт виконання позивачем усіх передбачених законом умов отримання оспорюваної суми відшкодування та відсутність з боку товариства порушень податкового законодавства під час формування задекларованого від'ємного значення податку на додану вартість в оспорюваній сумі, обґрунтовано задовольнили позов у цій частині.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саманджи-Україна»залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 р. у справі № 2-а-4123/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв