Ухвала суду № 25226060, 23.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2012 р. м. Київ К/9991/28076/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської митниці

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р.

у справі № 2-а-8886/08/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства «РОСС»

до Харківської митниці

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «РОСС»(надалі -позивач, ВАТ «РОСС») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 р. (суддя -І.С. Чалий), відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Ю.М. Філатов, судді: Н.С. Водолажська, М.І. Гуцал), змінено рішення суду першої інстанції у частині підстав та мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 р. у справі № 2-а-8886/08/2070 -залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведене позапланову документальну виїзну перевірку позивача з метою перевірки дотримання законодавства України з деяких питань митної справи під час ввезення на митну територію України окремих видів товару, за результатами якої 13.06.2008 р. складено акт № 0008/8/800000000/00223237 (надалі -Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів статті 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості у результаті заниження сум витрат на транспортування до митної території України, що виразилося у несплаті до бюджету належних платежів і податків на суму 176 562,10 грн. (1 512,47 грн. митний збір, 19 835,76 грн. ввізне мито, 155 213,87 грн. податок на додану вартість).

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення форми «Р»від 14.07.2009 р.: № 18, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем ввізне мито у розмірі 29 727,37 грн.; № 19, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 232 580,83 грн.

Судом першої інстанції встановлено невідповідність відомостей у документах, що були додані до вантажних митних декларацій та використовувалися при митному оформленні, з даними бухгалтерського обліку підприємства (відповідно до договорів, угод, специфікацій, рахунків, товаротранспортних накладних, оборотних відомостей по балансових і позабалансових рахунках).

Крім того, за результатами звірки кореспонденції відповідних операцій в синтетичному та аналітичному обліку підприємства з даними митного оформлення встановлено заниження митної вартості імпортованих товарів за рахунок декларування транспортних витрат за межами України у значно нижчому розмірі від фактичних витрат підприємства, що підтверджується копіями вантажних митних декларацій, довідками про транспортні витрати по кожній партії товару, актами прийому-здачі та рахунками фактури, дослідженими в судовому засіданні.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині підстав та мотивів відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанцій зазначив наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі -Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Виходячи з приписів викладених норм суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки відповідачем було порушено порядок та строки надіслання вмотивованого рішення на скаргу позивача, то така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

А відтак, оскільки оскаржувані податкові повідомлення були повністю задоволеними на користь платника податків в силу приписів підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то на час звернення до суду права позивача порушені не були, а отже у ВАТ «РОСС»не було законних підстав для звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 35 статті 1 Митного кодексу України пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України -це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

У пункті 19 статті 1 цього ж Кодексу наведено визначення терміна «митні процедури»- це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Згідно з статтею 69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Відповідно до статті 265 Митного кодексу України порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 25 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф»установлено, що мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов'язкові платежі.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов'язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, а також підпункту 4.2.2 цієї статті, згідно з яким контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання, у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що донарахування позивачу податку на додану вартість, ввізного мита та митного збору за митне оформлення товарів відбулося внаслідок виявлення проведеною перевіркою розбіжностей між даними, зазначеними позивачем у вантажних митних деклараціях, та даними бухгалтерського обліку ВАТ «РОСС».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки суду першої інстанції, який зазначив, що самостійне визначення позивачем митної вартості товару, що ввозився, не перешкоджало митному органу провести перевірку та нарахувати податкові зобов'язання з відповідних податків та зборів за фактом виявленого порушення митного та податкового законодавства.

А відтак, прийняті відповідачем податкові повідомлення форми «Р»від 14.07.2009 р. № 18 та № 19 обґрунтовано визнані такими, що прийняті у відповідності до норм чинного законодавства України.

Що стосується посилання позивача на порушення митним органом порядку та строків надсилання вмотивованого рішення на скаргу платника податків, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до пояснень представника відповідача та оглянутих у судовому засіданні, належним чином завіреної службової записки начальника сектору ЗВ Максимовської О.Д. вбачається, що 15.08.2008 р. була здійснена реєстрація листів № 16/01-6345 та 16/01-6346, які були направлені на адресу ВАТ «РОСС» з вмотивованим рішенням на його скаргу. Вказані листи згрупованим поштовим відправленням № 629 були направленні позивачу 20.08.2008 р., тобто у межах, встановленого підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»двадцятиденного строку на надіслання вмотивованого рішення.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновки суду першої інстанції щодо дотримання податковим органом строків надсилання позивачу рішення на його скаргу у порядку, визначеному підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Харківської митниці задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р. у справі № 2-а-8886/08/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2009 р. залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.