Ухвала суду № 25226004, 16.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2012 р. м. Київ К/9991/6724/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Острович С.Е. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Дєдуша С.В., відповідача:Гринчака В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Еластоагрос»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р.

у справі № 2а-704/11/0970 (66063/11/9104)

за позовом Приватного підприємства «Еластоагрос»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківському

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Еластоагрос»(надалі -позивач, ПП. «Еластоагрос») звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківському (надалі -відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківському) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 р. (суддя -О.В. Чуприна), позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 17.02.2011 р. №0000422302; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Еластоагрос»судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Р.Й. Коваль, судді: М.А. Пліш, Н.М. Судова-Хомюк), скасовано рішення суду першої інстанцій, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої 04.02.2011 р. складено акт № 539/23-2/14277739 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: статтей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання у момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 328 905,00 грн.; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зменшено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 1 929,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.02.2011 р. № 0000422302, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 411 129,00 грн., у т.ч. 328 905,00 грн. -основного платежу та 82 224,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо реальності здійснених між позивачем та приватним підприємством «Віком-Гранд-Мет»(надалі -ПП «Віком-Гранд-Мет») господарських операцій та правомірність формування на їх підставі сум податкового кредиту у лютому жовтні 2009 року, не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2008 р., 12.01.2009 р. та 01.04.2009 р. між позивачем та ПП «Віком-Гранд-Мет»було укладено договори купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 1 і № 9 та договір про надання послуг із порізки, погрузки і поставки металобрухту №4 відповідно.

Право ПП «Віком-Гранд-Мет»на зайняття господарською діяльністю, пов'язаною із заготівлею, переробкою металобрухту чорних і кольорових металів на час укладення згаданих договорів підтверджено копією ліцензій АВ №188935 та АВ №228718 від 19.09.2006 р.

З акта перевірки вбачається, що на виконання умов зазначених договорів у період з червня 2008 року по жовтень 2010 року ПП «Віком-Гранд-Мет»реалізував позивачу брухт чорних металів та надавав послуги із порізки (переробці) металобрухту на загальну суму 4 887 773,56 грн., у тому числі податку на додану вартість 474262,24 грн.

Факт виконання ПП «Віком-Гранд-Мет»зобов'язань із поставки брухту, відходів чорних металів та надання послуг із порізки (переробці) металобрухту підтверджено актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.04.2009 р. № 23-04/09, від 30.04.2009 р. №30-04/09, від 28.05.2009 р. за № 28-05/09, від 29.05.2009 р. № 29-05/09, від 30.06.2009 р. №30-06/09, від 30.06.2009 р. № 30-06/09, від 14.09.2009 р. за № 14-09/09, від 30.09.2009 р. №30-09/09 та податковими накладними від 05.02.2009 р. № 5021 на суму 90 000,00 грн. (податок на додану вартість 15000,00 грн.), від 17.02.2009 р. № 17023 на суму 11 429,00 грн. (податок на додану вартість 1904,83 грн.), від 16.03.2009 р. № 1603091 на суму 75 211,50 грн. (податок на додану вартість 12535,25 грн.), від 17.03.2009 р. № 1703091 року на суму 9 690,00 грн. (податок на додану вартість 1615,00 грн.), від 19.03.2009 р. № 1903091 на суму 37 800,00 грн. (податок на додану вартість 6300,00 грн.), за №260391 від 26.03.2009 року на суму 36300,00 грн. (податок на додану вартість 6050,00 грн.), від 31.03.2009 р. № 3103092 на суму 62 710,00 грн. (податок на додану вартість 10451,67 грн.), від 02.04.2009 р. № 0204096 на суму 44460,00 грн. (податок на додану вартість 7410,00 грн.), за №0604096 від 06.04.2009 на суму 9061,19 грн. (податок на додану вартість 1510,19 грн.), від 07.04.2009 р. за № 0704096 на суму 48204,00 грн. (податок на додану вартість 8034,00 грн.), від 09.04.2009 р. за № 0904097 на суму 47 268,00 грн. (податок на додану вартість 7878,00 грн.), від 13.04.2009 р. № 1304095 на суму 48 672,00 грн. (податок на додану вартість 8112,00 грн.), від 22.04.2009 р. №2204095 на суму 49 686,00 грн. (податок на додану вартість 8281,00 грн.), від 23.04.2009 р. №2304092 на суму 11 443,68 грн. (податок на додану вартість 1907,28 грн.), від 28.04.2009 р. №2804095 на суму 47 112,00 грн. (податок на додану вартість 7852,00 грн.), від 30.04.2009 р. №3004095 на суму 17 198,00 грн. (податок на додану вартість 2866,33 грн.), від 30.04.2009 р. №3004096 на суму 73180,00 грн. (податок на додану вартість 12196,67 грн.), від 14.05.2009 р. №14005091 на суму 40 000,00 грн. (податок на додану вартість 6666,67 грн.), від 15.05.2009 р. № 1505091 на суму 24 199,75 грн. (податок на додану вартість 4033,29 грн.), від 28.05.2009 р. № 290581 на суму 29 617,51 грн. (податок на додану вартість 4936,25 грн.), від 29.05.2009 р. № 2905091 на суму 187 583,75 грн. (податок на додану вартість 31263,96 грн.), від 30.06.2009 р. №3006093 на суму 286 956,50 грн. (податок на додану вартість 47826,08 грн.), від 30.06.2009 р. за № 3006094 на суму 9077,30 грн. (податок на додану вартість 1512,88 грн.), від 27.08.2009 р. № 2708093 на суму 45 848,40 грн. (податок на додану вартість 7641,40 грн.), від 08.09.2009 р. № 0809091 на суму 17985,00 грн. (податок на додану вартість 2297,50 грн.), від 14.09.2009 р. № 1409091 на суму 31 995,00 грн. (податок на додану вартість 5332,50 грн.), від 14.09.2009 р. № 1409092 на суму 168 772,90 грн. (податок на додану вартість 28128,82 грн.), від 16.09.2009 р. № 1609091 на суму 51 075,00 грн. (податок на додану вартість 8512,50 грн.), від 23.09.2009 р. № 2309091 на суму 25 042,45 грн. (податок на додану вартість 4173,74 грн.), від 24.09.2009 р. № 2409091 на суму 14 550,00 грн. (податок на додану вартість 2425,00 грн.), від 30.09.2009 р. № 3009091 на суму 172 418,52 грн. (податок на додану вартість 28736,42 грн.), від 06.10.2009 р. № 0610091 на суму 66 706,68 грн. (податок на додану вартість 11117,78 грн.), від 09.10.2009 р. № 0910091 на суму 93 760,20 грн. (податок на додану вартість 15626,70 грн.).

Як встановлено судом першої інстанції однією з основних причин, які стали підставою для сумнівів щодо реальності операцій та товарності взаємовідносини між позивачем та ПП «Віком-Гранд-Меті», були висновки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, викладені 29.01.2010 р. в акті невиїзної перевірки ПП «Віком-Гранд-Мет», якою встановлено завищення останнім податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.02.2009 р. по 31.10.2009 р. на суму 15 964 077,00 грн. та завищення податкового кредити із вказаного виду податку на 15 904 351,00 грн.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанцій, викладені в акті від 29.01.2010 р. висновки жодним чином не стосуються господарських відносин ПП «Віком-Гранд-Мет»з позивачем. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у ціні товару, отриманих послуг у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно формування такого кредиту та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Крім того, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі -Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») дано визначення, зокрема, таких термінів: первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами першою та п'ятою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал такої накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2, підпункт 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Наявність у платника податку (позивача по справі) податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом й оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, із встановленням судом реальності та товарності господарської операції, на переконання суду є достатніми підставами для виникнення права на податковий кредит.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом першої інстанції витрати позивача понесені у зв'язку з придбання у ПП «Віком-Гранд-Мет»брухту чорних металів та отримання послуг із порізки (переробки) металобрухту оформлені первинними документами, підтверджені належним чином оформленими первинними документами. А відтак, висновки податного органу щодо незаконності віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат у розмірі 4 887 773,56 грн. та до податкового кредиту з податку на додану вартість 74262,24 грн. є безпідставними.

При цьому, обґрунтованість такого висновку підтверджується змістом акта від 04.02.2011р., у якому не відображено порушень порядку віднесення вартості придбаних товарів, робіт, послуг до складу валових витрат у вказаному обсязі. Крім того, відповідачем у вказаному акті зазначено, що під час проведення перевірки ПП «Еластоагрос»за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. посадовими особами підприємства представлено для перевірки первинні бухгалтерські документи ПП «Віком-Гранд-Мет», що свідчать взаєморозрахунки позивача за вказаний період, у тому числі за період з лютого по жовтень 2009 року, а саме: договори, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи податкового органу про безтоварність операцій з підстав відсутності на підприємстві під час перевірки товарно-транспортних накладних, специфікацій та актів приймання-передачі металобрухту, з огляду на наступне.

Як пояснив у суді першої інстанції представник позивача, перед перевіркою у січні 2011 року посадові особи ПП «Еластоагрос»повідомили працівників податкового органу про викрадення у грудні 2010 року із службового автомобіля підприємства частини бухгалтерських документів позивача, серед яких були документи, які засвідчували транспортування та прийом металобрухту на підприємство за 2007 2010 роки по чотирьох постачальниках такого товару, у тому числі і по ПП «Віком-Гранд-Мет». За даним фактом крадіжки підприємство зверталося в Івано-Франківський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України, який за результатами розгляду даного звернення виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 02.01.2011 р. у зв'язку з неможливістю встановити осіб, котрі вчинили крадіжку.

Крім того, позивача повідомляв про дану крадіжку податковий орган, що не заперечувалось представником відповідача під час судового розгляду.

Що стосується висновку відповідача про нікчемність, укладеного позивачем в 2009 році з ПП «Віком-Гранд-Мет»правочинів, а саме договорів купівлі-продажу і підряду, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що в ході проведення оперативно-розшукових заходів Головним відділом податкової міліції Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську підприємства-контрагента не виявлено за юридичною адресою, що свідчить про відсутність у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій.

Однак, як встановив суд першої інстанції, такий висновок Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську зробила без врахування наявності у позивача оригіналів усіх первинних документів та не зважаючи на те, що відповідний товар і обсяги робіт, виконаних ПП «Віком-Гранд-Мет», підтверджені відповідними актами приймання підрядних робіт, видатковими і податковими накладними.

Крім того, під час розгляду даної справи представником відповідача не було надано жодного доказу, який би свідчив про відсутність у позивача металобрухту, отриманого у період з червня 2008 року по жовтень 2010 року від ПП «Віком-Гранд-Мет»на загальну суму 4 887 773,56 грн., у тому числі податку на додану вартість 474 262,24 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які враховуючи вимоги частин 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зазначили, що волевиявлення учасників згаданих правочинів відображено у договорах, вчинених у визначеній законом формі, а відповідні первинні документи свідчать як про фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, так і про те, що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі, спрямованій на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Жодних обґрунтованих доказів того, що вищезгадані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

Посилання податкового органу на факт відсутності ПП «Віком-Гранд-Мет»за його місцезнаходженням, свідчить лише порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Отже, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про товарність та реальність операцій між позивачем і його контрагентом ПП «Віком-Гранд-Мет»за лютий-жовтень 2009 року, а відтак, і законність формування валових витрат та податкового кредиту.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, та законним визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 17.02.2011 р. №0000422302.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Еластоагрос»задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р. у справі № 2а-704/11/0970 (66063/11/9104) скасувати.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 р. у справі № 2а-704/11/0970 (66063/11/9104) залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Острович С.Е. (підпис)Шипуліна Т.М.