Ухвала суду № 25225936, 18.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2012 р. м. Київ К/9991/29316/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011

у справі № 2-а-5676/10/1870

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

до 1. Державної податкової інспекції в місті Суми,

2. Головного управління Державного казначейства України у Сумській області

про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.05.2010 № 0000672306/0/36473. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за червень -серпень 2009 року у загальній сумі 1040889,87 грн. та судові витрати із судового збору в сумі 1703,40 грн.

ДПІ у м.Суми подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.71 п. 7.7, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та процесуального права: ст. 159, ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Позивачем подано податкові декларації за червень, липень та серпень 2009 року та розрахунок бюджетного відшкодування, відповідно до яких, з урахуванням уточнюючого розрахунку за червень 2009 року, до бюджетного відшкодування заявлено 532624,00 грн., 14171,00 грн. та 1733426,00 грн. відповідно.

Довідкою перевірки від 27.10.2009 № 7400/23-6/30991664 підтверджено відображене у вказаних деклараціях бюджетне відшкодування.

Підставою для зменшення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування за вказані періоди слугували висновки перевірки, викладені в акті перевірки від 14.05.2010 № 3884/23-6/30991664, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість за вказані періоди на вказану суму за операціями з придбання товару внаслідок неможливості підтвердження сплати податку до бюджету у ланцюгу постачання між ТОВ «Компанія Мега», ТОВ «Юзпргрестрейд», ТОВ «Укрімідж», ТОВ «Евербест»через неможливість проведення зустрічної перевірки та ненадання інформації про постачальників ТОВ «Донторгхолдінг».

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Відсутність документального підтвердження сплати одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання позивачем товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, тому, враховуючи належне дослідження судами попередніх інстанцій факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Суми залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло