Ухвала суду № 25225384, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2012 р. м. Київ К-20630/10

№ К-19899/10, № К-20630/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,Судді: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та Дочірнього підприємства «Абпланалп Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010

у справі № 9/329 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Дочірнього підприємства «Абпланалп Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010, позов задоволено частково: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.03.2008 № 0000542301/3 у частині нарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 1218,00 грн. та № 0000552301/3 у частині нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 2572,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що судами порушені норми матеріального права.

У свою чергу ДП «Абпланалп Україна», посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони не скористались своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги іншої з сторін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 03.09.2007 № 490/1-23-02-24724151, про порушення підприємством норм підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст.4, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 334/94-ВР), внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 41811,00 грн. (у тому числі за 1-й квартал 2005 року -712,00 грн., 4-й квартал 2005 року -41099,00 грн. Також, за висновками ДПІ, позивачем порушено норми підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), що мало наслідком заниження податку на додану вартість у сумі 14294,00 грн. (у тому числі за листопад 2005 року на 12579,00 грн., за січень 2006 року -1256,00 грн., лютий 2006 року -459,00 грн.)

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2008 № 0000542301/3 про донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 24804,00 грн. (у тому числі 16536,00 грн. - основний платіж та 8268,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції) та № 0000552301/3 про донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 21441,00 грн. (у тому числі 14294,00 грн. -основний платіж та 7147,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції)

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зроблено правильний висновок на підставі досліджених оборотно-сальдових відомостей про недоведеність у судовому процесі факту подвійного віднесення до складу валових витрат придбання для працівників авіаквитків у туристичної фірми «САМ», оплаті проживання працівника в ВАТ «Готель Україна».

У судовому процесі встановлено, що позивачем було укладено з ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури»договір від 20.07.2005 № 457028, за яким ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури»доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по заміні ножів на револьверному діропробивному пресі Finn-Power TRS5 в місті Рівне.

При цьому позивачем на виконання вказаного вище договору з ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури»було укладено контракт від 22.07.2005 № 457030 з фірмою n-Power OY»на надання визначеного договором від 20.07.2005 № 457028 обсягу послуг. На виконання вказаного контракту сторони уклали акт виконаних робіт від 04.10.2005. Однак, як встановлено у судовому процесі, виконання вказаного обсягу послуг здійснювалось працівником позивача -ОСОБА_4, а позивачем не надано доказів на підтвердження участі у виконанні вказаних послуг фірмою Power OY».

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи те, що у судовому процесі встановлено, що договір від 20.07.2005 № 457028 з ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури»було виконано працівником позивача, судом зроблено правильний висновок про неправомірність віднесення до валових витрат у 4 кварталі 2005 року сум витрат на оплату послуг з фірмою Power OY»у сумі 62896,00 грн.

Також, правильним є висновки суду щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за січень, лютий 2006 року у сумах 1256,00 грн. та 459,00 грн. відповідно за податковими накладними, в яких відсутні певні реквізити.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР).

Відсутність обов`язкових реквізитів податкової накладної, яка відповідно до абзацу третього підпункту 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначена законодавцем не тільки як податковий звітний документ, але одночасно і як розрахунковий документ, призводить до того, що таку податкову накладну не може бути розцінено допустимим доказом, який підтверджує право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, тому висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є правильними.

Однак, судами було надано правильну оцінку впливу відсутності певних реквізитів податкової накладної на її значення як допустимого доказу права платника податку на податковий кредит, оскільки порушення порядку складання податкової накладної щодо не зазначення податкового номеру платника податків-покупця, місця розташування юридичної особи -платника податку на додану вартість, номера свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, при наявності доказів реальності господарських операцій не не є суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки, не повинно мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту. Таку ж правову позицію щодо впливу недоліків у оформленні податкової накладної на її юридичне значення висловив і Верховний Суд України в постанові від 06.12.2005 у справі за позовом Приватного підприємства «Стальконвест»до ДПІ у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення.

З огляду на викладене податкові накладні за січень, лютий 2006 року, ПДВ за якими в сумах 1256,00 грн. та 459,00 грн. включено до податкового кредиту, правомірно визнано такими, що підтверджують право позивача на податковий кредит в цих сумах.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та Дочірнього підприємства «Абпланалп Україна» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак

Суддя Є.А. Усенко