ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2012 року м. Київ К-19708/10
Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД»
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2008 р.
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2010 р.
у справі №2-а-87/08 (22-а-4491/09)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2008 р. позов задоволено частково, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. №0006531702/0. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2010 р. рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. № 0006531702/0 скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог і задовольнити позовні вимоги повністю, та скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2006 р. по 30.06.2007 р., за результатами якої складено акт від 16.10.2007 р. №5800/23-1/32008372/0110.
Зазначеним актом встановлено порушення позивачем: абз. «а»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року у сумі 22 956,00 грн.; п. 2.3, п. 2.10 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, а саме -перевищено ліміт залишку готівки в касі на суму 614,05 грн.; п. 1.3, п. 1.9, п 1.15 ст. 1, п. 7.1 ст. 7, пп.8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 265,20 грн.
На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято: податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. №0003212301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 22 956,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.10.2007 р. №0006012303, яким застосовано до позивача штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 228,10 грн.; податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. №0006531702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у сумі 795,60 грн. (у т.ч. за основним платежем -265,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -530,40 грн.).
Позивач не погодившись із прийнятими рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого скарга позивача залишена без задоволення, а відповідачем було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 29.12.2007 №0003212301/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 22 956,00 грн. та від 29.12.2007 р. №0006531702/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 795,60 грн. (у т.ч. за основним платежем -265,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -530,40 грн.).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2007 р. №0003212301/1 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, з огляду на таке.
Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої із подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Так, перевіркою було встановлено, що сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена у попередньому податковому періоді постачальникам товарів за січень -березень 2007 р. складає:
- січень 2007 р. - 32 687,00 грн.;
- лютий 2007 р. - 47 290,00 грн.;
- березень 2007 р. -85161,00 грн.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 цього Закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, якщо у наступному податковому періоду сума, зарахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином зазначеним Законом передбачено, що бюджетному відшкодуванню підлягає та частина від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту звітного податкового періоду, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг).
За змістом пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 зазначеним Закону, платник податку набуває право на бюджетне відшкодування у випадку, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому (першому) податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Інша частина від'ємного значення, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.
Таким чином судові інстанції правомірно визначились із тим, що позивач мав право заявляти бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у межах фактично сплаченої суми податкового кредиту у попередньому податковому періоді, зменшеної на суму податкового зобов'язання звітного періоду:
- за лютий 2007 р. -12 804,00 грн.;
- за березень 2007 р. -10 152,00 грн.;
- за квітень 2007 р. -42 582,00 грн.
В порушення пп. 7.7.2, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 зазначеним Закону позивачем не було задекларовано як бюджетне відшкодування у деклараціях за лютий-березень 2007 року від'ємне значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень -лютий 2007 року у сумі 22 956,00 грн., а враховано такі суми при визначенні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 р. У результаті чого, позивачем було занижено суму бюджетного відшкодування за лютий 2007 року на 12 804,00 грн., за березень 2007 року на 10 152,00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2007 року на 22 956,00 грн.
Підпунктом 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 зазначеним Закону встановлено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) перевірки або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій податковій декларацій, то такий податковий орган, у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.
Фактично сума зменшеного бюджетного відшкодування у квітні 2007 року не втрачається позивачем, а переноситься у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2007 р. №0003212301/1.
Щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.10.2007 р. №0006012303, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Пунктом 2.3 Положення по ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі -Положення) встановлено, що гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.
Зазначені обмеження не поширюються на: а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію; г) використання коштів, виданих на відрядження; ґ) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції. Перелік товарів, що належать до цієї продукції, визначений Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України».
У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму, кошти у розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
Постановою Національного банку України від 09.02.2005 р. №32 встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до п. 2.3 Положення у розмірі 10 000,00 грн.
Пунктом 2.8 Положення передбачено, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують встановлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі наказу директора ТОВ «Емі-України ЛТД»від 03.01.2006 р. №2 укладені договори доручення від 03.01.2006 р. б/н з працівниками підприємства - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідно до розділу І вказаних договорів Повірені (працівники підприємства ОСОБА_4, ОСОБА_5) зобов'язуються за винагороду від імені і за рахунок Довірителя (позивача) здійснювати купівлю товарно-матеріальних цінностей з метою використання у господарській діяльності Довірителя.
Згідно умов договорів, Повірені зобов'язані придбати товарно-матеріальні цінності за вказівкою (письмовою чи усною) Довірителя. Повірені здійснюють оплату контрагенту за зобов'язаннями Довірителя власними коштами з подальшим відшкодуванням понесених витрат Повірених за авансовим звітом з усіма відповідними документами.
Працівниками підприємства -ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оформлені та подані до бухгалтерії підприємства авансові звіти від 25.12.2006 р. про витрачені кошти з доданими до нього первинними розрахунковими документами, а саме:
- касовий чек від 25.12.2006 р. №1925 по розрахунках з ТОВ «УГМК-Полісся»за товар на загальну суму 1 780,05 грн., у тому числі податок на додану вартість 293,68 грн.;
- касовий чек від 25.12.2006 р. № 1926 по розрахунках з ТОВ «УГМК-Полісся»за товар на загальну суму 8 834,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 472,33 грн.
Дані документи є підтвердженням факту, що 25.12.2006 р. позивачем проводились розрахунки через підзвітних осіб з ТОВ «УГМК-Полісся».
Згідно п. 2.15 Положення, видача готівкових коштів під звіт проводиться з каси підприємств за умови звітування у встановленому порядку відповідної особи за раніше виданими під звіт сумами.
При проведенні розрахунків готівкою одного підприємства з іншим через підзвітну особу, така операція здійснюється за рахунок і від імені підприємства -покупця. Отже, обмеження у розмірі 10 000,00 грн., щодо ведення розрахунків готівкою застосовуються незалежно від того, за рахунок яких коштів (власних коштів працівника або коштів підприємства) було придбано товари підзвітною особою.
Пунктом 7.4.6 Положення зазначено, що для контрою за дотриманням підприємствами (підприємцями) встановлених обмежень під час здійснення між ними готівкових розрахунків перевіряються готівкові операції конкретного підприємства (підприємця) -платника готівкових коштів.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»(далі -Указ), за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюється Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах -у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожен день.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог у частині скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.10.2007 р. №0006012303.
Стосовно частини позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2007 р. №0006531702/1, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, 18.07.2006 р. позивач платіжним дорученням № 306 перерахував приватному нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу Слюсару В.В. за вчинення нотаріальних дій суму у розмірі 2 040,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що підприємство, здійснюючи виплату приватному нотаріусу доходу в вигляді плати за вчинення нотаріальних дій, не є податковим агентом стосовно таких доходів та не несе відповідальність за нарахування податку з доходів фізичних осіб з огляду на таке.
Так, пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який доход, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.
Згідно з пунктом 1.15 статті 1 цього Закону, податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками, зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.
Оскільки позивач, як споживач наданої йому послуги, повинен сплатити її вартість, а тому саме він зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, в даному випадку - приватного нотаріуса, а відтак є податковим агентом відносно останнього.
Статтею 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (пункт 1.13 статті 1 вказаного Закону).
Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 зазначеного Закону, у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 30.10.2007 р. №0006531702/0 прийняте відповідачем правомірно.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМІ-Україна ЛТД»залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2008 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2010 р. у справі №2-а-87/08 (22-а-4491/09) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.
Судове рішення № 25225380, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 11.06.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № к-19708/10-с. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: