Ухвала суду № 25220451, 27.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" червня 2012 р. м. Київ К-7651/09-С

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттім»на постанову Господарського суду Волинської області від 16.07.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року у справі №2/247 за позовом 2/59-2А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттім»до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттім»до Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2008 №000472301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 22523,00грн.

Постановою Господарського суду Волинської області від 16.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 13.02.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 17.06.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 16.07.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 2 ст. 19 Конституції України, п. 4.1 та 4.3 ст. 4, п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 6, 627, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 190 Господарського кодексу України, ст.2 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №112/23-33354928 від 17.10.2007, складеного за результатом невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттім» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень, липень 2007 року, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2008 №000472301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 22523,00грн.

Зі змісту зазначеного акту вбачається, що за результатом проведеної перевірки податковим органом було виявлено порушення вимог: п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок реалізації попередньо імпортованого на митну територію України товару (кузовів до автомобілів) без урахування обмеження щодо рівня звичайної ціни, а саме, за договірними цінами, які нижчі їх митної вартості.

При цьому, податковий орган виходив з того, що вказана у ВМД ціна кузовів до автомобілей, які позивач імпортував на митну територію України згідно укладених з нерезидентами контрактами, є початковою ціною з метою оподаткування на території України і не може бути меншою при подальшій реалізації такого товару.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з метою оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, в цілях визначення бази оподаткування вказаним податком за звичайну ціну необхідно брати митну вартість товарів, що імпортувалися.

Проте такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та помилковим з наступних підстав.

Відповідно до п.п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно п.1.18 ст.1вказаного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (абз. 1 п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної контрактної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

За результатом розгляду справи було встановлено, що реалізація кузовів до легкових автомобілів на території України здійснювалася позивачем по договірній вартості фізичним особам відповідно до договорів.

Проте, судами залишено поза увагою та не надано належної оцінки щодо здійснення при проведенні перевірки податковим органом визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України кузовів до автомобілів згідно вимог п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування у даній справі та підлягають обов'язковому встановленню судом у відповідності до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіттім»задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 16.07.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________А.М. Лосєв