Ухвала суду № 25220288, 19.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2012 р. м. Київ К/9991/29649/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.,

Весельської Т.Ф.

Малиніна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державного Підприємства "Селидіввугілля" до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання неправомірними дії та визнання недійсним рішення за касаційною скаргою Державного Підприємства "Селидіввугілля" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, -

в с т а н о в и в :

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, Державне Підприємство "Селидіввугілля" звернулося до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року і ухвалити нову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що Державне підприємство «Селидіввугілля»є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Селидівської міської ради Донецької області, відповідно свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №192565 за ідентифікаційним номером 33426253 та є платником податку, відповідно довідки.

Відокремлений підрозділ «Вуглезбут»Державного підприємства «Селидіввугілля»зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області, як платник страхових внесків за номером 01-0997.

Рішенням № 41 Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області від 31 січня 2011 року до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 139,90 грн. та нарахована пеня в розмірі 298,87 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальником страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Рішенням № 42 Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області від 31 січня 2011 року до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 999,77 грн. та нарахована пеня в розмірі 298,93 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальником страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом щодо їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився Донецький апеляційний адміністративний суд дійшли висновку про те, що Державне Підприємстве "Селидіввугілля" зобов'язане сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, незалежно від факту виплати заробітної плати, на суми яких нараховуються страхові внески.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежі, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Згідно п. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Згідно ч. 5 ст. 106 зазначеного Закону, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

На підставі викладеного колегія судів Вищого адміністративного суду України вважає, що вимоги товариства про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області є необґрунтованими, оскільки позивач у встановлені Законом строки не сплатив самостійно узгоджену суму страхових внесків.

При цьому скаржник помилково ставить в залежність виконання страхувальником обов'язку щодо сплати страхових внесків від факту отримання коштів на оплату праці (виплату доходу), з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Статтею 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає порядок нарахування страхових внесків, визначено, що страхові внески до солідарної системи для роботодавця нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

За загальним правилом, встановленим ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нарахування страхових внесків проводиться страхувальниками щомісяця, а їх сплата - не пізніше 20 календарних днів після закінчення відповідного календарного місяця.

При цьому, відповідно до абз. 5, 6 ч. 6 ст. 20 вищезгаданого Закону в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.

Таким чином, у разі виплати заробітної плати протягом звітного періоду, за який вона нарахована, одночасно із виплатою цих сум, у пропорційних розмірах платником сплачуються авансові платежі зі страхових внесків. Решту несплачених страхових внесків, нарахованих за звітний період, відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»платник зобов'язаний перерахувати на рахунок Пенсійного фонду до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Отже, посилання скаржника на абз. 8 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг), не приймається судом до уваги.

Вказаною нормою Закону передбачено порядок перерахування страхових внесків - шляхом перерахування безготівкових сум одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці, - а строки сплати страхових внесків встановлені абзацом 1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- не пізніше 20 календарних днів після закінчення відповідного календарного місяця.

Абзацом 8 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не встановлюються нові строки сплати страхових внесків, а лише врегульовується порядок (механізм) їх перерахування в межах встановлених цим Законом строків.

Вказане підтверджується також абз. 12 ст. 20 цього ж Закону, якою передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Крім того, згідно п. 5.1.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Відтак, виплата заробітної плати поза межами граничних строків сплати страхових внесків, встановлених абзацом 1 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є підставою для перенесення строків сплати страхових внесків.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державного Підприємства "Селидіввугілля" залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді

Суддя О.Ф. Ситников