Ухвала суду № 25219376, 26.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2012 р. м. Київ К/9991/69485/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

та заяву Прокуратури Рівненської області про приєднання до касаційної скарги

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року

у справі № 2а/1770/2433/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Гольфстрім»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Гольфстрім»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі -відповідач) задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001602342 від 19 травня 2011 року в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 217 742,25 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 974 194,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 243 548,25 грн., а також № 0001612342 від 19 травня 2011 року в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 974 172,06 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 779 337,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 194 834,40 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Присуджено на користь ТОВ «Фірма «Гольфстрім»з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Рівне, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Прокуратура Рівненської області в заяві про приєднання до касаційної скарги підтримує її вимоги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фірма «Гольфстрім»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 535/23-100/33521312 від 04 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001602342 від 19 травня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 231 521,00 грн. (985 217,00 грн. -основний платіж, 246 304,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0001612342 від 19 травня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 985 195,00 грн. (788 156,00 грн. -основний платіж, 197 039,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами, укладеними між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз Плюс Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Корнест», Товариством з обмеженою відповідальністю «Будремсервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма-Строй», Приватним підприємством «Лайкост», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Транс Компані», Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудсервіс ЛТД», Приватним підприємством «ТЕК «Транс Експо Регіон», Приватним підприємством «ГеоПолюс», Науково-виробничо-комерційним приватним підприємством «Декорт-Інвест», Приватним підприємством «Галич Тур», Приватним підприємством «Су-Чан», Приватним підприємством «Траверс-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід-Авто-Лайн», Приватним підприємством «Торгівельна компанія «Бізнес холдинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Трактон Промсервіс», Приватним підприємством «Тавайза», з огляду на їх нікчемність та безтоварність.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами, у позивача наявні належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Союз Плюс Сервіс», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Арма-Строй», ПП «Лайкост», ТОВ «Інтернешнл Транс Компані», ТОВ «Енергобудсервіс ЛТД», ПП «ГеоПолюс», НВК ПП «Декорт-Інвест», ПП «Галич Тур», ПП «Су-Чан», ПП «Траверс-Плюс», ТОВ «Схід-Авто-Лайн», ПП «Торгівельна компанія «Бізнес холдинг», ТОВ «Трактон Промсервіс», ПП «Тавайза», зокрема, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспорті накладі, подорожні листи, видаткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення матеріалів тощо.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Фірма «Гольфстрім»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у вказаних вище контрагентів товарів (робіт, послуг), на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, судами встановлено, що на момент виписки на адресу позивача податкових накладних його контрагенти знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, про що мали відповідні Свідоцтва.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не були обвинувальні вироки судів щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях фізичних осіб, які діяли як уповноважені особи від імені ТОВ «Союз Плюс Сервіс», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Арма-Строй», ПП «Лайкост», ТОВ «Інтернешнл Транс Компані», ТОВ «Енергобудсервіс ЛТД», ПП «ГеоПолюс», НВК ПП «Декорт-Інвест», ПП «Галич Тур», ПП «Су-Чан», ПП «Траверс-Плюс», ТОВ «Схід-Авто-Лайн», ПП «Торгівельна компанія «Бізнес холдинг», ТОВ «Трактон Промсервіс», ПП «Тавайза».

Крім того, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на включення сум до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість від господарських та виробничих можливостей своїх постачальників.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано підтримали позицію відповідача щодо нікчемності та безтоварності правочинів, укладених між ТОВ «Фірма «Гольфстрім»та ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон», та, як наслідок, виключення із складу валових витрат позивача вартості придбаних товарів у даного контрагента на суму в розмірі 44 092,00 грн. та із складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 8 818,34 грн.

Адже, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як встановлено судами, вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року у справі № 1-386/10 визнано винними ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, а саме у здійсненні фіктивного підприємництва, в тому числі внаслідок діяльності ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон».

З огляду на викладене, є правомірними доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вирок у кримінальній справі є належним та допустимим доказом, що свідчить про наявність протиправної мети при вчиненні спірних господарських зобов'язань із сторони посадових осіб ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон», у зв'язку з чим правочини, укладені між позивачем та вказаним контрагентом, є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне та заяву Прокуратури Рівненської області про приєднання до касаційної скарги залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко