Ухвала суду № 25213945, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 року м. Київ К-47709/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Костенка М.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009

у справі № 2-а-6666/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега»

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега»(далі по тексту -позивач, ТОВ «Омега») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (далі по тексту - відповідач, Макіївська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.04.2009 №0001701540/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2009, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена камеральна перевірка податкової декларації позивача з орендної плати за земельні ділянки за 2009 рік, за результатами якої складено акт перевірки від 31.03.2009 № 2678/15/25101682

В акті перевірки зазначено, що позивачем допущено методологічної помилки, внаслідок чого порушено ст. 7 та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 № 2535-XII; листа Держкомзему України від 10.01.2008 №14-22-6/55 стосовно формування власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію грошової оцінки земель та листа Держкомстату України від 09.01.2008р №11/1-8/6 про середньорічний індекс інфляції за 2007 рік, листа Держкомзему України від 09.01.2009 №14-22-6/87 стосовно інформування власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію грошової оцінки земель та листа Держкомстату України від 08.01.2009 №11/1-8/6 про середньорічний індекс інфляції за 2008 рік.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 №0001701540/0, яким позивачеві згідно підпункту «в»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»було визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки в розмірі 11611,03 грн., у тому числі основний платіж 11058,12 грн., штрафні (фінансові) санкції - 552,91 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 2 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно до ст. 13 цього Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

За приписами ст. 19 Закону України «Про плату за землю»розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

У п. 10 договору оренди земельної ділянки від 11.07.2006, сторонами узгоджено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції.

Згідно з п. 14 зазначено договору оренди розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції. Відповідно до п. 38 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Судами встановлено, що зміни до умов договору оренди не вносилися і розмір орендної плати не змінювався. Отже, висновок судів про те, що податковий орган не мав право самостійно змінити розмір орендної плати за землю, є правомірним.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій щодо недоведеності відповідачем складу правопорушення, за яке позивачеві було донараховано суму орендної плати за землю та застосовані штрафні санкції.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.І. Костенко (підпис)С.Е. Острович З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова