Рішення № 25200623, 04.07.2012, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 436/3825/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"04" липня 2012 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Сухоруков А.О.,

при секретарі Сядро Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна, нажитого в шлюбі,

В С Т А Н О В И В :

18 травня 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м.Дніпропетровська з цим позовом. У своїх позовних вимогах посилається на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб 27 серпня 1994 року.

Від шлюбу відповідач та позивач мають дитину ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2011 року шлюб було розірвано, рішення суду набрало законної сили. Дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою і знаходиться на ії утриманні.

Спір між подружжям про поділ майна не розглядався. Домовленості про добровільний розподіл майна не досягнуто.

Під час шлюбу у березні 2004 року позивач та відповідач купили квартиру АДРЕСА_1

Обставини придбання цієї квартири були наступні.

Під час шлюбу, у 2000 році мати позивачки ОСОБА_5, подарувала їй квартиру АДРЕСА_2, про що був укладений договір дарування від 25.03.2000 року та нотаріально посвідчений і зареєстрований у реєстрі за № 586, яка стала особистою власністю позивачки.

Пізніше, у листопаді 2000 року ця квартира АДРЕСА_2, була продана позивачкою з метою придбання іншої квартири. Продаж вказаної квартири вчинено за 57 240,00 грн. Попередній договір між позивачкою та покупцем було підписано у листопаді 2000 року, основній договір було підписано у грудні 2000 року. 27 березня 2004 року позивачка та відповідач купили квартиру АДРЕСА_1. Купівля цієї квартири здійснена за 70 490,00 гривен, згідно договору купівлі-продажу від 27.03.2004 року, який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1036, та зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.04.2004р., згідно витягу № 3232510.

Оскільки позивач ОСОБА_1 на покупку цієї квартири використала свої особисті кошти в сумі 57 240,00 грн., то вважає, що 8/10 частин квартири повинні бути її особистою власністю. 2/10 частин квартири були придбані за спільні кошти подружжя, і ій з них повинна належати ще 1/10 частина. Отже відповідачу належить лише 1/10 частина спірної квартири, вартість якої позивачка згодна сплатити відповідачу.

Просила суд визнати за нею в цілому право власності на спірну квартиру, стягнути з неї на користь відповідача грошову компенсацію вартості 1/10 частини квартири.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Залевський Є.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, не заперечував проти заочного розгляду справи. Зауважив, що позивач не заявляє вимог про виселення відповідача та не оспорює його права користування житловим приміщенням.

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином згідно повідомлень про вручення (а.с. а.с. 25, 44, 46), про причини неявки не повідомив.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача згідно положень ст.ст. 169, 224 ЦПК України за правилами глави 8 розділу ІІ ЦПК України та винести по справі заочне рішення.

Розглянувши доводи, викладені в позовній заяві позивачем, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовну заяву необхідно задовольнити з наступних підстав, встановлених в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 27 серпня 1994 року був зареєстрований шлюб за актовим записом № 1508 відділом реєстрації актів громадського стану Черкаського міськвиконкому, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 27.08.1994 р., НОМЕР_3 (а.с. 6).

Від шлюбу відповідач та позивач мають дитину -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2011 року шлюб між сторонами було розірвано, рішення суду набрало законної сили. Дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою і знаходиться на ії утриманні (а.с. 8).

Таким чином спір між подружжям про поділ майна не розглядався, домовленості про добровільний розподіл майна не досягнуто.

Під час шлюбу, у 2000 році мати позивачки ОСОБА_5 подарувала їй квартиру АДРЕСА_2, про що був укладений договір дарування від 25.03.2000 року та нотаріально посвідчений і зареєстрований у реєстрі за № 586, яка стала особистою власністю позивачки (а.с. 9). Родинний зв'язок позивачки та ОСОБА_5 підтверджується свдоцтвом про народження. про реєстрацію та розірвання шлюбу (а.с. а.с. 27, 28, 29).

Статтею 57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

«2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;»

Таким чином, квартира АДРЕСА_2, була особистою приватною власністю позивачці.

Пізніше, у листопаді 2000 року ця квартира АДРЕСА_2, була продана позивачкою з метою придбання іншої квартири. Продаж вказаної квартири вчинено за 57 240,00 грн. Попередній договір між позивачкою та покупцем було підписано у листопаді 2000 року, основній договір було підписано у грудні 2000 року (а.с. 10).

Під час шлюбу у березні 2004 року позивач та відповідач за 70 490,00 гривень купили квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 27 березня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетовського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі на № 1036, та зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.04.2004р., згідно витягу № 3232510 (а.с. 11).

Таким чином, на придбання спірної квартири позивачка ОСОБА_1 використала суму 57 240,00 грн., що належала на праві особистої власності від продажу особистого майна -квартири АДРЕСА_2. Недостатню суму у розмірі 13250,00 грн. для покупки квартири АДРЕСА_1 позивачка внесла разом з відповідачем як кошти спільної сумісної власності подружжя. Але оформлення права власності під час придбання квартири було здійснено в рівних частинах позивачу та відповідачу (а.с. 12). Таке оформлення придбаного майна позивач пояснив тим, що на той час вона з відповідачем проживали однією сім'єю, ніяких непорозумінь та спорів майнового характеру не було, про розірвання шлюбу та поділ майна навіть ще ніхто не думав. Крім того, у розумінні ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України придбане майно під час шлюбу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Використовуючи право, що надане статтею 69 СК України позивачка вважає за необхідне поділити майно, яке нажите під час шлюбу та врахувати норми статті 70 СК України, відповідно до частини 2 якої при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Також суд погоджується з доводами позивачки про те, що протягом останніх декількох років відповідач будь-якої участі в утриманні квартири не брав, та не бере і в цей час, чим порушує вимоги ст. 70 СК України, ст. 360 ЦК України. Позивачці доводиться витрачати кошти на те, щоб утримувати квартиру та самостійно сплачувати комунальні послуги за всю квартиру в цілому. Факт утримання кевартири особисто позивачкою підтверджуються витратами на комунальні послуги, енерго та водопостачання, водовідведення, опалення тощо згідно наданих численних копій квитанцій (а.с. 16-22). Крім того, істотним є те, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою і знаходиться на ії утриманні.

Отже, незважаючи на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана у період шлюбу та зареєстрована в рівних частках за відповідачем та позивачкою, суд приходить до висновку, що більша частка цієї квартири фактично була придбана за власні кошти позивачки, отримані від продажу квартири, яка належала особисто позивачці, тобто:

- фактично внесена позивачкою частка, що відповідає сумі 57 240,00 грн., складає 8/10 часток від загальної вартості спірної квартири у відповідності зі ст. 57 Сімейного Кодексу України;

- внесена сумісно сума 13 250,00 грн. складає 2/10 частки від загальної частки та поділяється між позивачкою та відповідачем як 1/10 кожному у відповідності зі ст. 70 Сімейного Кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачці ОСОБА_1, фактично належить 9/10 частки від всієї квартири, яка складається з частки 8/10 - власний внесок позивача на квартиру та 1/10 - сумісний внесок. Відповідачу, відповідно, фактично належить 1/10 частки.

Відповідно до Звіту від 14.06.2012 року про ринкову вартість 3-х кімнатної квартири, яка розташована в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1, ринкова вартість квартири в цілому складає 293 880,00 гривень (а.с. 49-80).

Тому вартість фактично належної відповідачу 1/10 частки спірної квартири становить 29 388,00 гривень, що відповідно до загальної площі квартири відповідає 6,62 кв.м. Тому фактично належна частка відповідача у розмірі 1/10 квартири, що відповідає 6,62 кв.м, є незначною порівняно з фактично належною позивачу частки у розмірі 9/10 квартири.

Враховуючи таки обставини та згідно зі статтею 71 СК України:

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленністю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Позивач по справі, відповідно до вимог цієї норми, внесла ринкову вартість визначеної фактично належної частки позивачу на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровської області в розмірі 29 388,00 гривень відповідно до квитанції 28554.11.1 від 03.07.3012 року (а.с. 90).

Відповідно до ст. 365 Цивільного Кодексу України право на частку у спільному майні може бути припинено якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) частка є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У відповідності з приписами п. 6 Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»від 04 жовтня 1991 року № 7 (із наступними змінами) виділ в натурі жилого будинку (квартири), що є спільною частковою власністю можливий в тому разі, якщо може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Тобто, відповідно до вищевказаних обставин, виділити в натурі 1/10 квартири, що відповідає 6,62 кв. м, неможливо. Також є неможливим облаштувати самостійний вихід в квартирі, оскільки вона знаходиться на восьмому поверсі багатоквартирного будинку згідно технічного паспорту (а.с. 13-15).

Крім того, шлюб позивача та відповідача розірвано за рішенням суду, спільне життя між ними неможливе, квартира є неподільною, тому з зазначених умов і спільне користування і володіння квартирою позивачки з відповідачем також є неможливим. Попередньо внесена позивачем сума на депозитний рахунок дозволяє відповідачу використати гроші на забезпечення своїх житлових умов.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 365 Цивільного Кодексу України припинення права на частку з відповідною компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав. Аналогічне положення міститься в п.6 постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року № 7 щодо виділу частки із спільної власності на жилий будинок. Суд вважає доведеним наявність всіх передбачених підстав щодо припинення права особи на частку у спільному майні, а також доведеним щодо умов попереднього внесення позивачем вартості визначеної частки на депозитний рахунок суду.

Керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.365 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 169, 208, 209, 212-215, 218, 224, 225 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) на ? (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1

Передати ? (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2).

Визнати за ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2) право приватної власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1, та складається із: коридору - 1, кухні -2, ванної -5, туалету -6, житлові -3, 4, 7, лоджії -І, балкону -ІІ, житловою площею 38,5 кв. м, загальною площею 66,4 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) грошову компенсацію у розмірі 29388 (двадцять дев'ять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень, що внесені на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рахунок № 37312022006709, МФО 805012 у ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області згідно квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк»від 03.07.2012 року №28554.11.1.

Стягнути із ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1469 (одна тисяча чотириста шістдесят дев'ять) гривень 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.О. Сухоруков