Ухвала суду № 25185289, 09.07.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15340/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Маслій В.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" липня 2012 р. м. Київ

2а-15340/11/2670

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Маслія В.І.

Суддів: Бистрик Г.М., Файдюка В.В.

При секретарі Кравчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000932303 від 07.09.2011 року, прийняте ДПІ у Дніпровському районі міста Києва.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову і винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на те, що судом не встановлено всіх обставин, що б підтверджували реальність здійснення господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Дніпровська плодоовочева база»з питань підтвердження відомостей, отриманих від осіб, що мала правові відносини з ТОВ «Еко-Лайф»за січень 2011 року.

За результатами перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва був складений акт від 18.08.2011 року № 4288/23-322-31923768 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 277309 грн.

07.09.2011 року на підставі Акту перевірки, відповідачем було виписано податкове повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 277309 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження прийнятого податкового повідомлення-рішення. Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для висновку відповідача про заниження ТОВ «Дніпровська плодоовочева база»податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 277309 грн. стала встановлена ним нікчемність Договору поставки №1 від 05.01.2011 року (далі Договір) укладеного між позивачем та ТОВ «Еко-Лайф», на підставі якого ТОВ «Еко-Лайф»поставило позивачу товари на загальну суму 1663856 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 277309грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковою накладною №РН-0128002 від 28.01.2011року та податковою накладною №14 від 28.01.2011року.

Зокрема, в своїй апеляційній скарзі, апелянт посилається на безпідставність сформованого податкового кредиту позивачем у перевіряємому періоді за рахунок сум податку на додану вартість лише по податковим накладним від ТОВ «Еко-Лайф»на загальну суму 277309 грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих для підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта виходячи з наступного.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, з урахуванням вимог ст. 198 ПУ України необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п.п. 201.8, 201.10 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів, звертає увагу, що чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами. Податкова накладна видається для покупця, однак вона є податковим документом постачальника, і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами ТОВ «Еко-Лайф», на момент складання відповідних податкових накладних, було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з рахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, по -перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог трудового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, та вважає, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача. Вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України, протилежність чого не доведена відповідачем. Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що визнається сторонами, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Крім того, в силу положень ч. 2 ст. 71 КАС України, колегія суддів вважає, що відповідачем у повній мірі не було доведено правомірність свого рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції об'єктивно та повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 10.07.2012 року

Головуючий суддя Маслій В.І.

Судді: Бистрик Г.М.

Файдюк В.В.