Постанова № 25185266, 04.07.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-14890/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції:Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"04" липня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кучми А.Ю., Літвіної Н.М.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматизація Процесів Бізнеса»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року у справі за їх адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Автоматизація Процесів Бізнеса»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2011 року № 0004252312, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 950 628 грн., у тому числі 760 502 грн. - основний платіж та 190 126 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0004262312, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 512 157 грн., у тому числі 409 726 грн. - основний платіж та 102 431 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Автоматизація Процесів Бізнеса»подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, Окружний адміністративний суд м. Києва взяв за основу дані, встановлені податковим органом в ході перевірки та зафіксовані в акті ДПІ у м. Вінниця від 03.03.2011 року №726/2301/36685006 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ФК Соларіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.09.2009 року по 31.12.2010 року, а саме: 1) вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться (складено акт від 18.02.2011 року № 322 щодо відсутності ТОВ «ФК Соларіс»за місцезнаходженням); 2) Свідоцтво платника ПДВ від 12.11.2009 року №100254500 анульовано 19.01.2011 року; 3) згідно податкової звітності у ТОВ «ФК Соларіс»відсутні трудові ресурси (за даними податкового розрахунку комунального податку за 3 квартал 2010 року кількісний склад працівників за базовий (звітний) період визначено в кількості 3 особи); 4) відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності. Крім того, зазначено, що слідчим відділом Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 205 КК України по факту фіктивного підприємництва.

Апеляційна інстанція не може погодитися з такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»(постачальник) в особі директора ОСОБА_2 укладено договір № П01/10/2010 від 01.10.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість на умовах даного договору. Найменування товару, його комплектність, асортимент, ціна за одиницю товару, вказується у замовленні.

На підставі вказаного договору ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»виписані податкові та видаткові накладні. Суми ПДВ включені позивачем до податкового кредиту.

30.12.2010 року слідчим відділом Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 205 КК України по факту фіктивного підприємництва.

Апеляційна інстанція вважає за необхідне відзначити, що Окружним адміністративним судом м. Києва не враховано тієї обставини, що в даному випадку відсутній обвинувальний вирок відносно громадянина ОСОБА_2 або інших осіб, у зв'язку із діяльністю ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс».

За п. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Колегія суддів також зауважує, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року у справі № 2а/0270/512/11 відмовлено податковому органу у визнанні недійсними установчих документів ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс». В рішенні суду зазначено, що єдиним доказом, який було надано ДПІ у м. Вінниця є тільки пояснення директора ОСОБА_2, однак це не свідчить, що установчі документи ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»зареєстровані з порушенням норм діючого законодавства, та що в момент реєстрації установчих документів засновник не мав на меті здійснення підприємницької діяльності. Таким доказом міг бути тільки вирок суду щодо осіб, які використовують підприємство для здійснення фіктивного підприємництва.

Матеріали справи містять акт ДПІ у м. Вінниця від 03.03.2011року № 726/2301/36685006 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.09.2009 року по 31.12.2010 року, яким встановлено, що вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться, в результаті чого складений акт від 18.02.2011 року №322 про відсутність останнього за місцем знаходженням. Свідоцтво платника ПДВ від 12.11.2009 року № 100254500 анульовано 19.01.2011 року.

В свою чергу, апеляційна інстанція зауважує на неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що ТОВ «Автоматизація Процесів Бізнеса»працювали з ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»з 01.10.2010 по 01.12.2010 року (підтверджено первинними документами), акт про відсутність ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»за місцем знаходження був складений ДПІ у м. Вінниця 18.02.2011 року, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»було анульоване 19.01.2011 року.

Таким чином, на час укладання та виконання договору № П01/10/2010 від 01.10.2010 року ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстрована за місцем знаходження.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон) є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2.1. ст. 7 Закону платник податку зобов 'язаний надати покупцю податкову накладну.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (п. 7.2.3. ст. 7 закону)).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п. 7.2.4. ст.7 закону).

Що стосується посилань суду першої на те, що у ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»відсутні трудові ресурси відповідно даних податкового розрахунку комунального податку за 3 квартал 2010 року, кількісний склад працівників за базовий (звітний) період визначено в кількості 3 особи, колегія суддів зазначає слідуюче.

ТОВ «Фінансова Компанія «Соларіс»продавали товар (обладнання) за договором поставки ТОВ «Автоматизація Процесів Бізнеса»з 01.10.2010 року по 01.12.2010 року, тобто це 4 квартал 2010 року, тому використання даних за 3 квартал 2010 року є безпідставним та не обґрунтованим.

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

Судова колегія погоджується з доводами апелянта, що чинне законодавство України не регламентує необхідну кількість працівників на підприємстві, оскільки визначати її є правом самого підприємця.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ТОВ «ФК «Соларіс»за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір поставки укладений з ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Слід відмітити, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не було також надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача та доводів суду першої інстанції про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому ДПІ у Шевченківському районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Слід також відзначити, що судом першої інстанції не були враховані надані позивачем документи, що підтверджують належне виконання зобов'язань сторонами за договором, у тому числі передача товарно-матеріальних цінностей в повному об'ємі. Такими документами є:

- копії усіх видаткових та податкових накладних за період з 01.10.2010 року по 01.12.2010 року;

- платіжні доручення про оплату товару;

- реєстри отриманих та виданих податкових накладних;

- договір суборенди приміщення під склад, з актами здачі-приймання робіт (надання) послуг;

- книга обліку довіреностей позивача;

- штатний розклад позивача.

- копія договору про співпрацю з ТОВ «Партнер Тек»від 01 вересня 2010 р.;

- копія договору поставки з ТОВ «Партнер Тек»№ П04/10/2010 від 04.10.2010 р.;

- копія видаткових накладних з ТОВ «Партнер Тек»за період з 01.10. по 01.12.2010 р.;

- копія податкових накладних з ТОВ «Партнер Тек»за період з 01.10. по 01.12.2010 р.,

- копія калькуляції вартості виробництва продукції ТОВ «Партнер Тек».

Вищевказані документи, фактично підтверджували товарність договору, а саме фактичну наявність придбаного товару (обладнання) та подальше його використання у виробництві.

Також в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення пункту 1.8 статті 1 цього Закону щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, суд вбачає правові підстави для їх скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та постановлення нової про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматизація Процесів Бізнеса»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2012 року -скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0004252312 та № 0004262312.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Літвіна Н. М.