Постанова № 25182857, 21.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2012 № 41/468

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Коршун Н.М.

Куксова В.В.

за участю представників:

від Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»: Скочко О.О. - представник за довіреністю,

від Державного господарства об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»: Іваницька О.П. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.04.2012р.

по справі №41/468 (головуючий суддя Спичак О.М., судді: Бойко Р.В., Шаптала Є.Ю.)

за позовом Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»

до Державного господарства об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»

про спонукання до виконання умов договору

та за зустрічним позовом про визнання договору недійсним та стягнення 328 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2011 року Науково-дослідне підприємство Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» звернулось з позовом про зобов'язання Державного господарства об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» виконати п.4.2 Договору поставки №225/к/5/1-10-4р в термін до 31.12.2011р., а саме оплатити та прийняти товар визначений в специфікації до останнього.

У процесі розгляду даної справи Науково-дослідним підприємством Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» було подано клопотання про зміну позовних вимог, в якому просило зобов'язати Державне господарство об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» виконати господарське зобов'язання, яке виникло з Договору поставки №225/к/5/1-10-4р від 21.04.2010р., а саме оплатити та прийняти товар згідно переліку визначеного в специфікації до останнього.

Заперечуючи проти первісного позову, Державне господарство об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» заявило зустрічний позов про визнання Договору поставки № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 року недійсним та стягнення з Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" 328 000,00 грн.

У процесі розгляду даної справи Державним господарством об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» неодноразово уточнювались зустрічні позовні вимоги, в яких просив визнання Договору поставки № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 року недійсним та стягнення з Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" 328 000,00 грн. - основного боргу, 328,60 грн. - інфляційних втрат, 2 376,72 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 02.04.2012р. у справі №41/468 в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено повністю.

Присуджено до стягнення з Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» в дохід Державного бюджету України 25 415,00 грн. державного мита.

Не погоджуючись з рішенням суду, Науково-дослідне підприємство Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» (далі - позивач за первісним позовом) звернулося з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ч.1 ст.202, ч.3 ст.203, ст.525, ч.3 ст.538, ст.629, ч.1 640, п.2 ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, ст.54, ст.86, ст.ст.91-95, ст.101 ГПК України просить скасувати п.1 та п.3 резолютивної частини зазначеного рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги, посилаючись на недотримання господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Державним господарством об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2010р. між Державним господарським об'єднанням Концерном "Техвоєнсервіс", як покупцем, та Науково-дослідним підприємством Української академії наук "Інститут автоматизованих систем", як постачальником, був укладений Договір поставки № 225/К/5/1-10-4р (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує запасні частини. Найменування товару, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначена сторонами у специфікації, що є додатком № 1 до цього Договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Специфікацією № 1 до Договору сторонами погоджений перелік продукції, яка постачається та її загальна вартість.

Згідно із п.1.2 Договору, товар вказаний в п. 1.1 цього Договору, поставляється покупцю протягом 1-го місяця з моменту зарахування коштів визначених п. 3.1 даного Договору на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.2.1 Договору постачальник зобов'язується передати покупцеві товар разом з усіма документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром протягом 1-го місяця, з моменту зарахування коштів визначених п. 3.1 даного Договору на розрахунковий рахунок постачальника.

Умовами пункту 2.2 договору встановлено, що покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника.

Згідно із п.3.1 Договору загальна вартість товару за даним Договором визначена у специфікації, яка сплачується на розрахунковий рахунок постачальника 100 % передоплата товару протягом одного місяця з виставлення постачальником рахунку-фактури.

З пункту 4.2 Договору вбачається, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від договору; оплатити товар згідно з умовами визначеними у цьому договорі та в специфікації.

Умовами пункту 4.3 встановлено, що постачальник вправі вимагати від покупця прийняття товару, що відповідає умовам визначеним в Договорі та специфікації.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30 грудня 2011р.

Як свідчать видаткові накладні № РН-0000001 від 22.02.2011р., № РН-0000002 від 22.02.2011р., № РН-0000004 від 22.02.2011р., № РН-0000003 від 22.02.2011р. позивачем за первісним позовом було передано, а відповідачем за первісним позовом було прийнято товар згідно Договору на загальну суму 3 722 040,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень № 44 від 17.02.2011р., № 585 від 22.03.2011р., № 53 від 01.03.2011р., № 678 від 27.04.2011р. відповідачем за первісним позовом було перераховано позивачу за первісним позовом оплату за поставлений товар у розмірі 2 950 000,00 грн.

21.06.2011 р. позивачем за первісним позовом був виставлений відповідачу за первісним позовом рахунок-фактуру № СФ-0000006 на загальну суму 5 745 600,00 грн.

Згідно видаткової накладної (повернення) № К-00000001 від 11.07.2011р. та акту приймання-передачі товару від 21.04.2010р. відповідачем за первісним позовом частина товару на загальну суму 1 100 640,00 грн. була повернута позивачу за первісним позовом.

Отже, враховуючи повернення товару, переплата відповідача за первісним позовом на момент повернення товару за Договором становила 328 600,00 грн.

11.08.2011 р. відповідачем за первісним позовом на адресу позивача за первісним позовом була надіслана претензія про повернення заборгованості за Договором у сумі 328 600,00 грн.

В свою чергу, у відповідь на лист позивачем за первісним позовом була надіслана претензія згідно якої останній вимагав у відповідача за первісним позовом оплатити залишок суми відповідно до умов Договору та отримати товар.

Вимоги позивача первісного позову щодо оплати залишку суми та зобов'язання прийняти товар за Договором відповідачем за первісним позовом не виконанні, у зв'язку з чим позивач за первісним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання відповідача за первісним позовом виконати господарське зобов'язання, що виникло з господарського Договору поставки № 225/К/5/1-10-4, а саме - оплатити залишок суми та прийняти товар згідно переліку визначеного у специфікації до цього Договору.

Зустрічні позовні вимоги Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс" у даній справі ґрунтуються на тому, що укладений між сторонами Договір поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2010 р. є недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Спірний договір зі сторони Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» укладений Головою Ради Ващенком В.П., який на момент укладення Договору не мав відповідних повноважень на його підписання. Крім того, оскільки ціна Договору є більшою ніж 1 000 000,00 грн., то Договір поставки в обов'язковому порядку мав бути затверджений Радою підприємства, що, в свою чергу, останнім не було вчинено.

Також позивачем за зустрічним позовом зазначено, що укладення Договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2010 р. суперечить статутним цілям, а тому укладаючи даний Договір відповідач за зустрічним позовом вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених статутом, а отже зобов'язання має бути визнане судом недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України.

Крім того, як на підставу недійсності оспорюваного договору, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що Кудряченко В.В. на момент укладення Договору поставки № 225/к/5/1-10-4 р від 21.04.2010 р. одночасно був генеральним директором Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" та заступником генерального директора Концерну "Техвоєнсервіс". Таким чином, він одночасно був представником обох сторін договору, що суперечить положенням ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з тим, що Договір поставки № 225/к/5/1-10-4 р від 21.04.2010 р. є недійсним, то позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 328 000,00 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з поверненням частини оплаченого товару.

У зв'язку з тим, що відповідачем за зустрічним позовом вчасно не були повернуті грошові кошти у розмірі 328 000,00 грн., то позивач просить стягнути 328,60 грн. інфляційних нарахувань та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні первісних та зустрічних вимог не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Стосовно первісних позовних вимог судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що загальна вартість товару за даним договором визначена в специфікації, яка сплачується на розрахунковий рахунок постачальника 100 % передоплати товару протягом одного місяця з виставлення постачальником рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що Науково-дослідним підприємством Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000006 від 21.06.2011 р. на суму 5 745 600,00 грн. на здійснення попередньої оплати вартості непоставленого товару за Договором.

Проте, Державним господарським об'єднанням Концерн "Техвоєнсервіс" попередня оплата за даним рахунком не була здійснена.

Згідно із ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього кодексу, тобто положення при виконані зустрічних зобов'язань.

Відповідно до ч.3 ст.538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його не у повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, наслідком невиконання покупцем в даному випадку свого обов'язку з попередньої оплати товару можуть бути дії постачальника, які полягають у притриманні товару до моменту виконання покупцем свого обов'язку з попередньої оплати.

При попередній оплаті за договором поставки, чинне законодавство не надає право постачальнику вимагати від іншої сторони виконання грошового зобов'язання, оскільки в такому випадку порушується принцип вільного волевиявлення сторін при укладені договору передбачений статтею 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, незважаючи на вимоги ухвал суду першої інстанції, позивач не уточнив позовні вимоги в частині зобов'язання сплатити кошти та не визначив суму, яку просив зобов'язати сплатити позивача, що є окремою підставою для відмови в позові.

Також слід зазначити, що належних доказів вручення рахунку-фактури № СФ-0000006 від 21.06.2011 р., який на думку позивача за первісним позовом є підставою для зобов'язання відповідача здійснити оплату по Договору, не надано.

Стосовно вимоги про зобов'язання прийняти товар визначений специфікацією, судова колегія зазначає, що права позивача за первісним позовом в цій частині не порушені, а заявлені вимоги є передчасними, оскільки доказів того, що позивач повідомляв відповідача про готовність товару до поставки, чи звертався до відповідача із вимогою про його прийняття не надано.

Крім того, стаття 538 Цивільного кодексу України, визначає інший порядок та спосіб захисту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" про зобов'язання Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс" виконати господарське зобов'язання, що виникло з господарського Договору поставки № 225/К/5/1-10-4, а саме - оплатити та прийняти товар згідно переліку визначеного у специфікації до Договору задоволенню не підлягають, оскільки обраний спосіб захисту суперечить статтям 538 та 203 Цивільного кодексу України, останньою з яких встановлений принцип вільного волевиявлення сторін.

Дана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2009 р. у справі № 6/163.

Щодо зустрічних позовних вимог Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс" про визнання недійсними Договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2011 р. та стягнення 328 000,00 грн. боргу, 328,60 грн. інфляційних нарахувань та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу для визнання Договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2011р. недійсним, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що спірний Договір зі сторони Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" укладений неуповноваженою особою та не затверджений Радою Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем".

З частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України вбачається, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, представництво виникає, зокрема, з актів органу юридичної особи (призначення на посаду, трудовий договір тощо).

У відповідності до ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

У статуті товариства, відповідно до ч. 1 ст. 88 Цивільного кодексу України, вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Таким чином, статут є установчим документом товариства, у якому поряд з іншими, вказуються органи управління юридичної особи та їх компетенція, а відтак - він є актом юридичної особи, на підставі якого виникає представництво.

Договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. від імені Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" підписаний Ващенком Василем Пилиповичем, який у відповідності до преамбули вказаного договору є Головою Ради вказаного підприємства.

Наведене свідчить, що підписуючи Договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010р. Ващенко В.П. діяв як представник Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" за актом юридичної особи, повноваження щодо представництва якого виникли на підставі статуту даного підприємства.

Згідно із п. 5.2.1 статуту Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем", Рада останнього є вищим колегіальним органом управління.

Пунктом 5.2.4 статуту Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" встановлено, що роботу Ради координує Голова ради, що вибирається на засіданні Ради відкритим голосуванням та затверджується Президією УАН. Голова Ради представляє без доручення Науково-дослідне підприємство Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" у стосунках з державними, громадськими та іншими органами і організаціями, підприємствами та закладами.

Положеннями п. 6.2.3 статуту Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" встановлено, що генеральний директор має право діяти від імені товариства без доручення, укладати угоди, підписувати контракти, угоди; контракти на суму більше 1000 000,00 грн. затверджуються Радою товариства.

За таких обставин, оспорюваний Договір не потребує погодження Радою товариства, оскільки його підписано не генеральним директором, а Головою Ради товариства. Крім того, в матеріалах справи міститься Протокол № 2 засідання Ради Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем", яким затверджено Договір поставки товару з Концерном "Техвоєнсервіс", а відтак - у суду відсутні причини для визнання Договору поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. недійсним на підставі ч. 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Окрім того, положеннями статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних № РН-0000001 від 22.02.2011 р., № РН-0000002 від 22.02.2011 р., № РН-0000003 від 22.02.2011 р., № РН-0000004 від 22.02.2011 р. вбачається, що Науково-дослідним підприємством Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" був поставлений, а Концерном "Техвоєнсервіс" прийнятий та оплачений товар. Таким чином договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. був схвалений сторонами шляхом вчинення дій, що свідчить про його прийняття до виконання.

Стосовно тверджень позивача, що Договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. є недійсним в силу вимог частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України, оскільки Кудряченко В.В. одночасно був представником двох сторін Договору та зловмисно діяв при укладенні Договору всупереч інтересам Концерну "Техвоєнсервіс", то вони не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі даної статті необхідна наявність зловмисної домовленості представника й контрагента та те, що воля довірителя не знаходить свого вираження, а підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну чи обопільну вигоду або створює негативну ситуацію для довірителя.

Під "зловмисною домовленістю" розуміються навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання. За відсутності умислу у представника на відносини, що виникли, поширюються правила про договір доручення, а в разі перевищення представником повноважень правила статті 241 Цивільного кодексу України.

Отже, для визнання договору недійсним за кваліфікацією частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України необхідне вчинення такого договору всупереч інтересам довірителя, настання невигідних для довірителя наслідків та одержання власної вигоди від укладення такого договору.

При цьому, позивачем за зустрічним позовом не було доведено вчинення Кудряченком В.В. дій та настання наслідків необхідних для визнання Договору недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України.

Твердження Концерну "Техвоєнсервіс", що Кудряченко В.В. при укладенні спірного Договору був представником обох сторін спростовується самим Договором поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. з якого вбачається, що він підписаний різними особами, а саме - Головою Ради НДП УАН "Інститут автоматизованих систем" Ващенком В.С. та заступником генерального директора Концерну "Техвоєнсервіс" за довіреністю № 11 від 14.02.2010 р. Кудряченком В.П.

Посилання позивача на те, що укладений Договір є таким, що не відповідає вимогам закону, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), є помилковим, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте для визнання зобов'язання недійсним в силу статті 207 Господарського кодексу необхідна наявність наступних умов.

Недійсними з підстав невідповідності вимогам закону можуть визнаватися лише зобов'язання, які не відповідають закону, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих. Відповідність чи невідповідність господарського зобов'язання вимогам законодавства оцінюється з позиції законодавства, яке діяло на момент його виникнення.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До зобов'язань, що підпадають під ці ознаки ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу, належать, зокрема, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права державної власності; на придбання всупереч встановленим правилам предметів, які вилучені з обігу або обіг яких обмежено; на приховування підприємствами чи підприємцями від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні) всупереч інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. У разі визнання в установленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення правочину з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) можуть визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним, має довести, що Договір не відповідає закону, порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Проте позивачем за зустрічним позовом не було надано жодного доказу, який підтверджує обставини, викладені ним в позовній заяві щодо недійсності спірного Договору.

Вимогу про стягнення 328 000,00 грн. заборгованості позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що Договір поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. суперечить вимогам чинного законодавства та є недійсним, а тому сторони Договору повинні повернути одна одній все отримане за ним. У зв'язку з тим, що Концерном "Техвоєнсервіс" отриманий за Договором поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. товар на загальну суму 2 621 400,00 грн. був реалізований, то позивач за зустрічним позовом вважає за можливе на дану суму провести з відповідачем за зустрічним позовом залік взаємних вимог, у зв'язку з чим просить суд стягнути з Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" тільки різницю між фактично сплаченими Концерном "Техвоєнсервіс" коштами та загальною сумою отриманого товару.

Також, в додаткових поясненнях позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірний Договір закінчив свою дію, а тому надлишково сплачені кошти підлягають поверненню.

Оскільки Договір поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. судом недійсним не визнано і на момент подачі позову строк його дії не закінчився, а також зважаючи на те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, зустрічні позовні вимоги в частині стягнення 328 000,00 грн. з заявлених підстав на думку судової колегії є передчасними і задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, додаткові вимоги про стягнення з Науково-дослідного підприємства Української академії наук "Інститут автоматизованих систем" 328,60 грн. інфляційних втрат та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних задоволенню не підлягають.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції присудження до стягнення з Науково-дослідного підприємства Українська академія наук "Інститут автоматизованих систем" в дохід Державного бюджету України 25 415,00 грн. - державного мита, оскільки загальний розмір сплаченого позивачем за первісним позовом державного мита складає 85,00 грн. (платіжне доручення № 111 від 13.10.2011). Проте, вимоги що розглядались судом першої інстанції у справі 41/468, а саме - зобов'язання з оплати товару та його прийняття, мають майновий характер та мали бути оплачені державним митом в загальному розмірі 25 500,00 грн. (1 відсоток ціни позову за розгляд вимог майнового характеру у відповідності до п.п. "а" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про державне мито").

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що присуджуючи до стягнення з Науково-дослідного підприємства Українська академія наук "Інститут автоматизованих систем" в дохід Державного бюджету України 25 415,00 грн. - державного мита, суд першої інстанції в п.3 резолютивної частини оскаржуваного рішення невірно зазначив адресу та ідентифікаційний код Науково-дослідного підприємства Українська академія наук "Інститут автоматизованих систем", а саме: «(місцезнаходження: 03168, м.Київ, Соломянського р-н, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33689867), хоча, необхідно було зазначити - 03142, м.Київ, вул.Семашка, буд. 13, код ЄДРПОУ 32919223. В зв'язку з чим, в цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем за первісним позовом в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. При цьому, враховуючи вищевикладене, п.3 резолютивної частини оскаржуваного рішення підлягає зміні.

Судова колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» на рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2012 року у справі №41/468 змінити та викласти його в наступній редакції:

«1.В задоволенні первісного позову відмовити повністю. 2.В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю. 3.Стягнути з Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» (03142, м.Київ, вул.Семашка, буд. 13, код ЄДРПОУ 32919223) в дохід Державного бюджету України 25 415 (двадцять п'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 00 коп. державного мита».

3. Доручити Господарському суду м.Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №41/468 повернути до Господарського суду м.Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Авдеєв П.В.

Судді Коршун Н.М.

Куксов В.В.