Рішення № 25178803, 10.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/8225-2012 10.07.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія

«Гарант-Авто»в особі Київської філії «Центр страхових технологій»

До Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія

«Оранта»

Про стягнення 12 763,49 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Якимова А.С. -по дов. № 43-2-4/37 від 23.12.2011

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Центр страхових технологій»про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта»11 579,02 грн. виплаченого страхового відшкодування за договором страхування в порядку регресу та 866,05 грн. пені., 115,79 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 202,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу № 19G-0228511 від 19.09.2008 внаслідок настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди (надалі -ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Шевроле, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВА/6815918), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/8225-2012 та призначено її до розгляду на 10.07.2012.

Позивач в судовому засіданні 10.07.2012 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 10.07.2012 не з'явився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 25.06.2012 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду про порушення провадження у справі від 25.06.2012 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Жилянська, 75, яка згідно витягу з ЄДРПОУ є юридичною адресою відповідача.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 10.07.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З довідки Відділу ДАІ з обслуговування Солом'янського району при УДАІ ГУМВС України в м. Києві № 10/51п та постанови Солом'янського районного суду м. Києва 13.11.2008 у справі № 3-29161/08 вбачається, що ОСОБА_2 04.11.2008 о 09 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. І.Клименка -просп. Повітрофлотський керуючи автомобілем марки ВАЗ, д/н НОМЕР_2 під час руху заднім ходом не переконався що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, не звернувся за допомогою сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки Шевроле, д/н НОМЕР_1, чим порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва 13.11.2008 у справі № 3-29161/08 ОСОБА_2 визнано винним за вчинене правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 34,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Шевроле, державний номер НОМЕР_1.

Пошкоджений автомобіль був застрахований ОСОБА_4 у Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Центр страхових технологій» на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу № 19G-0228511 від 19.09.2008.

Відповідно до звіту № 1/3051 від 24.11.2008, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП становить 12 226,09 грн.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності -суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону сертифікат суб'єкта оціночної діяльності -суб'єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

Звіт № 1/3051 від 24.11.2008 здійснений оцінщиком Горобець В.В., який має достатній фаховий рівень оцінювача, який у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтва та сертифікат (знаходяться в матеріалах справи).

На підставі договору страхування позивачем було складено страховий акт № 54149 від 16.03.2009 та розраховано суму страхового відшкодування.

Так, страховим актом № 54149 від 16.03.2009 позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 11 579,02грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 11 579,02 грн. позивачем були перераховані, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 5367 від 16.06.2009.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 11 579,02 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб ВАЗ, державний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Шевроле, державний номер НОМЕР_1, знаходився під керуванням ОСОБА_2.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки ВАЗ, державний номер НОМЕР_2, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна страхова компанія «Оранта»згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6815918 з терміном дії з 30.01.2008 по 29.01.2009.

Вказаним договором передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 35 000,00 грн., розмір франшизи визначено в розмірі 0 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна страхова компанія «Оранта»згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6815918, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки ВАЗ, державний номер НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися: найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих; обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства; розмір шкоди; підпис заявника і дата подання заяви.

Позивачем 31.08.2011 було вручено відповідачу регресну вимогу за № 54119 від 26.08.2011 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив перерахувати на його рахунок відшкодування в розмірі 11 579,02 грн.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Оскільки, умовами полісу ВА/6815918 розмір франшизи не встановлено, тому страхове відшкодування не підлягає зменшено.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Проте, відповідач у визначений строк (до 30.09.2011) з дня отримання вказаної вище регресної вимоги з доданими до неї документами суми страхового відшкодування не виплатив.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Шевроле, державний номер НОМЕР_1 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля та беручи до уваги те, що розмір збитків розраховується виходячи із вартості матеріального збитку, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 11 579,02 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 11 579,02 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 866,05 грн. (за період з 01.10.2011 по 01.04.2012).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 866,05 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежу, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь збитки від зміни індексу інфляції в сумі 115,79 грн. та 3% річних в сумі 202,63 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Неналежно проведене виконання не припиняє зобов'язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов'язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо).

Таким чином стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення цивільних зобов'язань.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 115,79 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 202,63 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Центр страхових технологій»обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерне страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Київської філії «Центр страхових технологій»(м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237) суму страхового відшкодування в розмірі 11 579 (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 02 коп., 866 (вісімсот шістдесят шість) грн. 05 коп. пені, 115 (сто п'ятнадцять) грн. 79 коп. інфляційних втрат, 202 (двісті дві) грн. 63 коп. -3% річних, 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

СуддяВ.В.Сівакова

Рішення підписано 12.07.2012.