Ухвала суду № 25127229, 26.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2012 року м. Київ К-32144/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2009 року по справі № 2а-4785/10/02570 за позовом Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник» до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Автотранспортник»звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000571640/0 від 21.05.2010 на суму 12056,55 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 року у даній справі позов задоволено частково з огляду на правомірність заявлених вимог та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування штрафу за несвоєчасну сплату податку на додану вартість у сумі 11656,55 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховані приписи п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-III (далі Закон №2181).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість, відповідачем складений акт перевірки № 520/15/30792800 від 07.05.2010 року, на підставі якого податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000571640/0 від 21.05.2010 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку граничного строку сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання на суму 13610,05 грн. Позивач частково не погоджується із сумою штрафу на суму 12056,55 грн.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181.

Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звітував до податкового органу податковими деклараціями з податку на додану вартість та сплачував податкові зобов'язання, визначені податковими деклараціями, що відображено у обліковій картці.

Матеріали справи свідчать, що податковим органом за даними облікової картки платника здійснений перерозподіл сум ПДВ, що самостійно сплачені позивачем за платіжними дорученнями, без врахування «Призначення платежу».

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно пункту 1.2 статті 1 Закону №2181 податкове зобов'язання -зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) -податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», пп. 5.3.1 ст.5 Закону України № 2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України № 2181, визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч.5 ст.50 Бюджетного кодексу України).

З врахуванням зазначеного є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум ПДВ його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.

Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган, посилається на п.п.7.7 ст.7 Закону № 2181

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена норма не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону №2181, або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп.7.2.1 ст.7, п.10.1 ст.10, пп. 16.3.3 ст.16 Закону №2181.

З огляду на зазначене, суди правомірно дійшли висновку, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2009 року по справі №2а-4785/10/02570 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.