Ухвала суду № 25126716, 19.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2012 р. м. Київ К-39186/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року

у справі № 2а-11953/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вижак»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вижак»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000542320/0 від 02 липня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року апеляційну скаргу ТОВ «Вижак»задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2010 року скасовано. Адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000542320/0 від 02 липня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2010 року.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Вижак»з питань правильності обчислення та формування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період: квітень 2010 року та податкового кредиту з податку на додану вартість за період: червень, липень, жовтень, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, за результатами якої складено акт № 654/1-23-20-35379902 від 18 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000542320/0 від 02 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44 018 963,50 грн. (31 499 904,00 грн. -основний платіж, 12 519 059,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неподанням декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року та, як наслідок, невідображенням в ній суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 16 154 461,00 грн., а також неправомірним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 15 345 443,00 грн., непідтвердженої податковими накладними чи митними деклараціями.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, визначаючи позивачу спірну суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податковий орган виходив виключно з аналізу автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по ТОВ «Вижак», з якого вбачається, що контрагентами позивача задекларовано в квітні 2010 року податковий кредит на загальну суму в розмірі 16 154 461,28 грн.

Разом з тим, при визначенні розміру податку, що підлягає сплаті позивачем до бюджету, відповідач досліджував лише питання про розмір податкових зобов'язань позивача, що виникли в квітні 2010 року, проте відомості щодо дослідження контролюючим органом питання про виникнення в позивача у вказаному звітному періоді права на податковий кредит відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що в даному випадку відповідачем визначено суму податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) ТОВ «Вижак»до бюджету за квітень 2010 року, з порушенням підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, оскільки, враховано лише податкові зобов'язання позивача за вказаний період без врахування суми його податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому, Законом № 168/97-ВР не встановлено обов'язку платника податків додавати до податкової декларації з податку на додану вартість документи, які підтверджують право на податковий кредит.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, визнаючи податковий кредит з податку на додану вартість в розмірі 15 345 443,00 грн. непідтвердженим, відповідач виходив виключено з даних автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до яких контрагентами позивача -Товариством з обмеженою відповідальністю «Юком»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойл Трейдінг»не задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість по ТОВ «Вижак». Однак, первинні документи позивача ДПІ у Голосіївському районі м. Києва під час проведення перевірки не досліджувались.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з доводами Київського апеляційного адміністративного суду про те, що дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть бути підставою для визнання податкового кредиту непідтвердженим, оскільки, доказами порушення правил формування податкового кредиту можуть бути виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів, а не дані вищевказаної системи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 15 345 443,00 грн. на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Юком»та ТОВ «Ойл Трейдінг».

При цьому, слід зазначити, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження його розміру.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко