Ухвала суду № 25126721, 26.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2012 року м. Київ К-1236/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року

у справі № 2-а-12725/08/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «ГЕВІС»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «ГЕВІС»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі -відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000882302/0/27741 від 04 червня 2008 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «СП «ГЕВІС».

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 927/23-2-14324054 від 27 травня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000882302/0/27741 від 04 червня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 66 601,30 грн. (50 087,00 грн. -основний платіж, 16 514,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості електричної енергії, використаної для виробництва продукції.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на ненадання позивачем технічної документації та інформації щодо виробничих потужностей, на яких здійснюється виготовлення продукції, а також переліку статей калькулювання виробничої собівартості продукції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що пунктами 5.3 -5.7 статті 5 Закону № 334/94-ВР не встановлено обмеження щодо віднесення до складу валових витрат вартості електричної енергії у зв'язку з відсутністю переліку статей калькулювання виробничої собівартості продукції, а також ненаданням інформації про технічні характеристики основних засобів, які використовуються для виробництва.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону № 996-XIV передбачено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, висновком судово-економічної експертизи № 198/24 від 28 січня 2009 року, проведеної на підставі первинних документів, а також регістрів бухгалтерського та податкового обліку позивача, встановлено, що документальна обґрунтованість висновків акту перевірки № 927/23-2-14324054 від 27 травня 2008 року не підтверджується.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.