ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"19" червня 2012 р. м. Київ К-58935/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державного підприємства «Шахта імені Максима Горького»
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2009 року
у справі № 2-а-28425/08
за позовом Державного підприємства «Шахта імені Максима Горького»
до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2009 року позов Державного підприємства «Шахта імені Максима Горького»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі -відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001162342/0/33371807/7193 від 28 травня 2008 року. Стягнуто з коштів Державного бюджету України на користь ДП «Шахта імені Максима Горького»витрати по сплаті судового збору в розмірі 1,13 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища на підставі даних звітів про використання води за 2005 рік та 2006 рік, складених позивачем за формою № 2-ТП, є безпідставним, оскільки, зазначені звіти не є документами, якими підтверджуються фактичні обсяги скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2009 року апеляційну скаргу ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька задоволено. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2009 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2009 року та залишення в силі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2009 року.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ДП «Шахта імені Максима Горького»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07 лютого 2005 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 1514/23-2/33371807 від 06 травня 2008 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001162342/0/33371807/7193 від 28 травня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 1 899 062,10 грн. (1 266 041,40 грн. -основний платіж, 633 020,70 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення частини 1 статті 44 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 1264-XII), пунктів 4, 8, 13 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 303 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок), оскільки, позивачем за відсутності затверджених в установленому порядку дозволів та лімітів на спеціальне водокористування, на скиди у водні об'єкти забруднюючих речовин, дозволів та лімітів на розміщення відходів на 2005 -2006 роки у розрахунках збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2005 рік № 11635 від 27 січня 2006 року та за 2006 рік № 66120 від 09 лютого 2007 року зазначено ліміти скидів, які у платника відсутні. При цьому, позивачем не проведено нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища у п'ятикратному розмірі фактичних обсягів скидів та розміщення відходів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища підпадає під поняття податкової декларації в розумінні Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III), а тому податкові зобов'язання, визначені в податкових розрахунках, наданих позивачем до податкового органу, є узгодженими з дня подання таких розрахунків до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька.
При цьому, на думку Донецького апеляційного адміністративного суду, наступна зміна даних розрахунку шляхом подання уточнення після проведення перевірки податковим органом є незаконною в силу положень пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181-III.
Однак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 44 Закону № 1264-XII збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.
Згідно з пунктом 2 Порядку збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2. Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 - 1.6 додатка 1 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2.
Відповідно до пункту 6 Порядку ліміти скидів у водні об'єкти державного значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видають територіальні органи Мінприроди. Ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти місцевого значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення -виконавчими органами рад за поданням територіальних органів Мінприроди. Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
При цьому, Інструкцією щодо заповнення форми № 2-ТП (водгосп), затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 30 вересня 1997 року № 230, передбачено, що звіт № 2-ТП (водгосп) є формою державної статистичної звітності, яка складається на основі первинної документації.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не надали належної правової оцінки факту відсутності в акті перевірки посилання на первинні документи, які містять відомості про фактичні обсяги скидів.
В свою чергу, суди повинні були витребувати первинну документацію, на підставі якої відповідачем визначено ДП «Шахта імені Максима Горького» суму податкового зобов'язання із збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Проте, суди не вимагали від сторін надати такі докази, не створили необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.
Також, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Пунктом 17.2 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Разом з тим, судами не враховано, що в даному випадку позивачем виявлено завищення податкових зобов'язань минулих періодів, у зв'язку з чим застосування пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181-III до даних правовідносин є необґрунтованим.
Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.
В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства «Шахта імені Максима Горького» задовольнити частково.
Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2009 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2009 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Судове рішення № 25126709, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 19.06.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № к-58935/09-с. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: