Постанова № 2509268, 05.11.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05.11.2008 р.                                                                                                     № 9/511

12:39

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Моторс»

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення № 0005282308/0/56807 від 19.11.2007 р. Суддя: Кротюк О.В. Секретар судового засідання: Таран Т.К.

Представники:                              

Від позивачаБугрік С.В. (довіреність б/н від 20.06.2008 р.)

Від відповідачаСергієчко-Колодій В.В. (довіреність № 55 від 21.04.2008 р.) Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва з вимогами про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0005282308/0/56807 від 19.11.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки на момент здійснення операції контрагент позивача –ТОВ «Техностар-2005»був платником податку на додану вартість.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржувані рішення прийняті в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про податок на додану вартість», оскільки відповідач здійснював операції з контрагентом, державна реєстрація та свідоцтво платника податку якого скасовані з моменту реєстрації.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

06.11.2007 р. Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта моторс», якою встановлено, що ТОВ «Дельта моторс»завищено суму податкового кредиту за березень-травень 2006 р. на загальну суму 92298,50 грн., про що складено АКТ № 4209/2308/33738751 від 06.11.2007 р.

На підставі зазначеного акту Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0005282308/0/56807 від 19.11.2007 р., яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 134448,50 грн., з яких за основним платежем - 92299,00 грн., штрафні санкції –46149,50 грн.

Не погоджуючись з вказаним повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги ТОВ «Дельта моторс»від 29.11.2007 р. Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги № 2744/10/25-011 від 25.01.2008 р., яким податкове повідомлення-рішення № 2744/10/25-011 від 25.01.2008 р. залишено без змін, а скаргу ТОВ «Дельта моторс»- без задоволення.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що постановою Солом’янського районного суду міста Києва від 29.11.2006 р. позов Державної податкової адміністрації у місті Києві до Климента Олександра Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностар-2005» про визнання недійсними установчих документів позов задоволено, визнано недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностар-2005»з моменту державної реєстрації, а саме з 30.11.2004 р. та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36106766 з моменту внесення в реєстр платників ПДВ від 11.02.2005 р.

Актом № 584 від 06.02.2007 р. анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностар-2005», визначено датою анулювання реєстрації –11.02.2005 р. При цьому вказано, що платник ПДВ виключений із Реєстру 18.10.2006 р.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову повністю з врахуванням наступного.

Порядок нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість регулюється Законом України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі - ЗУ № 168) із змінами та доповненнями.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4. ст.7 ЗУ № 168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 6 Наказу ДПА України „Про порядок заповнення податкової накладної" від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті 23.06.1997р. № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на додану вартість, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2. ст.7 ЗУ № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 10.1. ст.. 10 Закону № 168 передбачено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є:

а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону;

б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону;

в) у разі якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель;

г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України;

д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна.

Пунктом 10.2. ст.. 10 Закону № 168 Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є безпідставним та упередженим, прийняте з порушенням принципу обґрунтованості з врахуванням наступного.

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні, за результатом невизнання яких податковою службою прийнято оскаржуване рішення, видані за період з березня по травень 2006 р., а постанова Солом’янського районного суду міста Києва про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Техностар 2005»з моменту внесення до реєстру прийнята 29.11.2006 р. Разом з цим, Актом ДПІ у Солом’янському районі міста Києва № 584 від 06.02.2007 р. анульовано Свідоцтво платника податку на додану вартість –ТОВ «Техностар 2005»з моменту його видачі, тобто з 11.02.2005 р. та вказано, що платник ПДВ виключений із реєстру 18.10.2006 р. При цьому, Актом № 584 від 06.02.2007 р. визначено, що підставою для скасування свідоцтва платника податку на додано вартість є як неподання таким платником протягом послідовних дванадцяти місяців податкових декларацій з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність оподатковуваних поставок, так і постанова Солом’янського суду міста Києва від 09.11.2006 р. Враховуючи такі обставини, суд дійшов висновку, що підставою для винесення Акту № 584 від 06.02.2007 р. було саме неподання платником податку на додану вартість протягом послідовних дванадцяти місяців податкових декларацій з податку на додану вартість, в результаті чого 18.10.2006 р. ТОВ «Техностар 2005»виключено з Реєстру платників ПДВ, оскільки постанова Солом’янського суду міста Києва прийнята 29.11.2006 р., що унеможливлює внесення запиту до Реєстру платників ПДВ саме 18.10.2006 р. Отже, підставою для винесення Акту про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість № 584 від 06.02.2007 р. є відсутність оподатковуваних поставок та неподання податкових декларації з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю «Техностар 2005»протягом дванадцяти послідовних місяців.

Отже, суд зауважує, що на момент вчинення операцій за період березень-травень 2006 р. контрагент позивача –ТОВ «Техностар 2005»був зареєстрований як платник податку на додану вартість. А виключений з Реєстру платників ПДВ лише 18.10.2006 р., що підтверджено актом № 584 від 06.02.2007 р.

Покликання відповідача на дату анулювання свідоцтва платника податку з 11.02.2005 р. є необґрунтованим, адже датою анулювання свідоцтва є дата прийняття відповідного рішення про це у формі відповідного акту. Так, згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Позивачем віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не мали недоліків, та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Суд вважає необґрунтованим невизнання відповідачем податкових накладних, виданих ТОВ «Техностар 2005»за період березень-травень 2006 р., оскільки запис про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість внесено до реєстру лише 18.10.2006 р. Тому необґрунтованим є покликання відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з таких операцій за зазначений період.

Визнання недійсним установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідачем не доведено суду те, що на момент здійснення господарських операцій за період березень-травень 2006 р., обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість, за якими не визнала податкова інспекція, продавець не мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Пунктом 17.1.3. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи викладені обставини вище, те, що податковими накладними та відповідним Реєстром отриманих та виданих податкових накладних за березень-травень 2006 р. підтверджено факт здійснення операцій з ТОВ «Техностар 2005», які містять всі необхідні обов’язкові реквізити, відповідачем необґрунтовано визначено позивачеві податкове зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій за податку на додану вартість.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва № 0005282308/0/56807 від 19.11.2007 р.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                         О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –05.12.2008.