Постанова № 2509264, 08.12.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08.12.2008 р.                                                                                                     № 6/589

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

Відкрите акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів"

до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

провизнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення №0000162306/0 від 08 квітня 2008р.

Представники:

від позивача: Пономаренко К.П.

від відповідача: Лугинець І.І.

від прокуратури Тагвей Т.І.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 08.12.2008р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів»(позивач) до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення - рішення від 08.04.2008 р. №0000162306/0 на суму 2199678,00 грн.

          В обґрунтування позовних вимог позивач ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів»зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов до помилкового висновку щодо порушення позивачем п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон України № 168/97-ВР) в частині завищення суми бюджетного відшкодування за період квітень 2006 р. по грудень 2007 р. на рахунок платника у банку за січень 2008 р. на загальну суму 2199678,00 грн. На думку позивача, при віднесенні сум податку на додану вартість до податкового кредиту ним були дотримані вимоги вказаного Закону, а саме надані податкові накладні, первинні документи (акти виконаних робіт, договори поставки).

          Відповідач –ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, проти позовних вимог заперечує, в обґрунтування чого зазначає наступне.

          При проведенні перевірки ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів»було встановлено завищення від’ємного значення з ПДВ в порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.2.3, п.п.7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач стверджує, що позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки у контрагентів позивача анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість, окремі підприємства зняті з обліку та не знаходяться за адресою, вказаною в статутних документах. Отже, податковий орган не має змоги провести перевірку взаємовідносин між позивачем та контрагентами для підтвердження заявлених сум бюджетного відшкодування з ПДВ.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів за період квітень 2006 р. по грудень 2007 р. на рахунок платника у банку за січень 2008 р.

За результатами перевірки був складений акт від 08.04.2008 р. № 142/1-23-06-00149593 та прийняте податкове повідомлення –рішення за формою «В1»від 08.04.2008 р. № 0000162306/0 на загальну суму 2199678,00 грн., яким встановлено завищення позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість, заявленого до відшкодування з бюджету за квітень 2006 року –22155,00 грн., травень 2006 року –44934,00 грн., червень 2006 року –40499,00 грн., липень 2006 року –27154,00 грн., серпень 2006 року –28333,00 грн., вересень 2006 року - 26338 грн., жовтень 2006 року –53980,00 грн., листопад 2006 року –30322,00 грн., січень 2007 року –48100,00 грн., листопад 2007 року –449305,00 грн., грудень 2007 року –529096,00 грн., січень 2008 року - 899459,00 грн.

На думку відповідача, причиною завищення від'ємного значення з ПДВ є порушення позивачем при формуванні податкового кредиту позивача пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Зокрема, постачальниками позивача по другому ланцюгу постачання були наступні підприємства:

ТОВ „Леготекс" - скасовано державну реєстрацію, анульовано свідоцтво платника ПДВ, провести перевірки на підтвердження взаємовідносин з поставки клею неможливо;

-          ПП „Будсервіс ЛВП" - 10.11.2005 р. анульовано свідоцтво платника ПДВ;

-          ПП „Едельвейс" - остання звітність з ПДВ подана в серпні 2001 року, свідоцтво платника ПДВ анульоване 10.11.2005 року;

-          ТОВ „Галатея" - не звітує з 2004 року, анульовано свідоцтво платника ПДВ 22.11.2005;

-          ТОВ „Український фонд розвитку" - свідоцтво платника ПДВ анульовано 15.02.2000 р.;

-          ПП „Лад" - знято з обліку, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ - 15.02.2000 р.;

-          ТОВ „СБ-Індустрія" - місцезнаходження не встановлене, анульовано свідоцтво платника ПДВ; Постачальниками позивача по третьому ланцюгу були:

ТОВ „Альцест" - за перевіряємий період не звітувало, свідоцтво платника ПДВ анульовано 24.01.2002 р.;

-          ЗАТ „Альянс" - підприємство не підтверджує взаємовідносин по поставці клею та бадафлексу.           Таким чином, враховуючи дати анулювання свідоцтв платників ПДВ, податковий орган вказує на неможливість здійснення будь-яких взаємовідносин в другому, третьому ланцюгах поставки та виписки податкових накладних в 2006 році.

Вказане означає, що в жодному з ланцюгів поставки не сплачувались зобов'язання з ПДВ до Державного бюджету, оскільки перекривались в податкових деклараціях незаконно сформованим податковим кредитом - на підставі податкових накладних, виданих особами, що не є платниками ПДВ, або взагалі не підтвердженим накладними.

Позивач не погоджується з викладеним в акті перевірки, виходячи з того, що дані суми податкового кредиту, згідно з актом перевірки були нараховані на підставі укладених в період з квітня 2006 року по січень 2008 року договорів поставки, де позивач, відповідно, виступав покупцем. Але даних щодо нарахування податкових зобов'язань контрагентами (продавцями, постачальниками) за результатами зустрічних перевірок відповідачем не було отримано, в деяких випадках позивачем взагалі було встановлено, що окремі контрагенти не є платниками податку у зв'язку з скасуванням державної реєстрації останніх. А по деяких контрагентах анульовано свідоцтво платника ПДВ, відповідно до чого відповідач робить висновок, що не можливо провести зустрічну перевірку по ланцюгу постачання, на підтвердження задекларованих показників позивача, а отже податковий кредит не можливо підтвердити податковим зобов'язанням продавця по ланцюгу продажу.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; -          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Позивач вважає, що законодавство України, зокрема Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає і не пов'язує виникнення права платника податку на податковий кредит з виконанням продавцем своїх обов'язків, щодо сплати ПДВ до державного бюджету. Право покупця на нарахування податкового кредиту відповідно до п.7.2.6. Закону України „Про податок на додану вартість" реалізується за умови отримання ним податкової накладної і ґрунтується виключно на цій підставі. Відповідно до п.7.2.3. Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Отже факт наявності податкової накладної у позивача підтверджує виникнення податкових зобов'язань його контрагента. Чинним законодавством право підприємства на податковий кредит не пов'язується із будь-яким іншим фактом, у тому числі із виконанням продавцем своїх зобов'язань перед бюджетом. У позивача, відповідно до чинного законодавства України, наявні всі документи, з господарських операцій, що підтверджують правомірність нарахування сум податкового кредиту, на підставі якого було розраховано від'ємне значення заявлене до бюджетного відшкодування, та яке не визнається відповідачем, за період квітень 2006 року - грудень 2007 року.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем (покупець) та ТОВ «Політекс Альянс» (продавець) був укладений договір поставки від 20.02.2006 р. № 12. Предметом вказаного договору є поставка клею в рулоні. На виконання вказаного договору ТОВ «Політекс Альянс»були видані податкові та видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи).

Також, Договір поставки № 8 від 28.09.2007 р. був укладений між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів»(покупець) та ТОВ «ЗАЗ - Техснаб»(продавець), предметом вказаного договору є поставка бадафлекса. На виконання вказаного договору ТОВ «ЗАЗ - Техснаб»були надані позивачу податкові та видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи).

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Інфініті» (продавець) був укладений договір поставки № 4 від 12.02.2006 р., предметом вказаного договору є придбання клею в рулонах. На виконання вказаного договору ТОВ «Інфініті»були надані позивачу податкові та видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи).

Ще один договір поставки № 6/Ф від 16.02.2006 р. був укладений між ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів»(покупець) та ТОВ «Фастбудсервіс»(продавець), предметом цього договору, також є придбання клею в рулонах. На виконання вказаного договору ТОВ «Фастбудсервіс»були надані позивачу податкові та видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи).

Як встановлює ст.. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вже зазначалося вище, згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі, коли платник придбає товари роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва обігу і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються, а тому у позивача були відсутні підстави для збільшення податкового кредиту.

Позивач не надав доказів використання придбаного товару у власній господарській діяльності. Таким чином, в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було завищено податковий кредит по ПДВ на суму 2199678,00 грн.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Однак, згідно з п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.. 3 цього Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, позивачем не надано належно допустимих доказів придбання та використання придбаного товару в господарській діяльності підприємства, також не надані докази оплати товару, його транспортування та зберігання.

Таким чином, позивач не довів, що дані операції відбулися та були направлені на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, а безпосередня їх участь в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, а отже не підпадає під визначення господарської діяльності у розумінні пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пп. 7.7.5 п. 7.7 Закону України № 168/97-ВР, суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно з Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1 Закону).

Тобто, як видно з системного аналізу вищевказаних норм, Законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про відмову в позовних вимогах в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого ним рішення. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 99, 100, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В адміністративному позові відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                           Добрянська Я.І.