Ухвала суду № 25081517, 11.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2012 р. м. Київ К-17964/10

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Мартиненко І.В.

за участю представників

позивача Безносько С.М.

відповідача Величка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод»(правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстраційний завод»)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009

у справі № 5/177/08-АП

за позовом Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (правонаступника Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2008 позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мелітопольської ОДПІ від 12.02.2008 № 0000022305/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009 постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові.

ВАТ «Мелітопольський олійноекстраційний завод»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції у судовому засіданні здійснено заміну позивача у справі - Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстраційний завод»на його правонаступника -Приватне акціонерне товариство «Мелітопольський олійноекстракційний завод»у зв'язку зі зміною найменування, а також відповідача у справі -Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області на його правонаступника -Мелітопольську об'єднану державну податкову інспекцію Запорізької області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення спірним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування слугували висновки перевірки, викладені в акті від 29.01.2008 № 86/23-5/00373830, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих безпосередніми постачальниками товару (насіння соняшника) -ПП «Вамар», ТОВ «ТД «Украагроторг», ПП «Талассо-С», ПП «Артмакс»та ПП ВКФ «Базіс»за наслідками правочинів, які в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки є такими, що порушують публічний порядок внаслідок того, що не спричиняють реального настання правових наслідків і спрямовані на незаконне заволодіння державного майна.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення спірних правочинів, і, за наявності доказів: договорів, накладних, податкових накладних, платіжних документів, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, та відсутність підстав для висновку про нікчемність таких договорів.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, а також на те, що такий контрагент не є виробником товару, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції і необов'язково має бути виробником товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом встановлено штучне документальне забезпечення бухгалтерського та податкового обліку, оскільки безпосередні постачальники товару не є його виробниками, джерела походження насіння соняшника, яке придбавалось позивачем, зустрічними перевірками не встановлено. Надані податковим органом матеріали опитування водіїв вантажних автомобілів, задіяних в процесі перевезення, вказують на придбання позивачем товару у невстановлених осіб безпосередньо на полях невстановлених сільськогосподарських підприємств. При цьому суд апеляційної інстанції фактично визнав доведеними зафіксовані в ході перевірки обставини з огляду на те, що позивачем не доведено зворотного належними засобами доказування, а також, з посиланням на п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, суд апеляційної інстанції вказав на те, що податковий орган має повноваження під час здійснення перевірок в адміністративному (позасудовому) порядку визнавати податкові накладні недійсними.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про нереальність господарських операцій з придбання позивачем товару, оскільки останні не ґрунтуються на доказах, а ґрунтуються на припущеннях без повного та всебічного з'ясування цього питання та без спростування встановлених судом першої інстанції обставин належними та допустимими доказами.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги без перевірки і доказів факти, встановлені податковим органом в ході перевірки, поклавши обов'язок доведення зворотного виключно на позивача у справі, який не є суб'єктом владних повноважень. Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205, акт перевірки це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Такий доказ не мав для суду наперед встановленої сили і повинен був оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього кодексу у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

При цьому докази мають відповідати критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, бути належними, допустимими і достовірними. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги показання начебто водіїв та керівників підприємств, вказавши, що такі показання не мають певної процесуальної форми, а до того ж, не спростовують вчинення позивачем господарських операцій з придбання та отримання соняшнику, а можуть свідчити лише про транспортування соняшнику з полів сільськогосподарських підприємств.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстраційний завод»задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009 скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Запорізької області від 25.04.2008.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло