Постанова № 25041133, 03.07.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2012 № 5011-41/4286-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача - Вербовський В.В., Перепона І.М.

від відповідача - Кулік С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» на рішення господарського суду м. Київа від 28.05.2012 року.

у справі № 5011-41/4286-2012 (суддя: Спичак О.М.)

за позовом Приватного підприємства «Анастасія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»

про стягнення 90 926,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі № 5011-41/4286-2012 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (місцезнаходження: 01014, м. Київ, Печерський р -н, пров. Мічуріна, буд. 3/2, літ. А, код ЄДРПОУ 34047146) на користь Приватного підприємства «Анастасія» (місцезнаходження: 12345, Черняхівський р-н., с. Троковичі, вул. Молодіжна, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 25309846) 88 516(вісімдесят вісім тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 50 коп. - основного боргу, 2410 (дві тисячі чоти ста десять) грн. 10 коп. - пені та 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 00 коп. -судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи № 5011-41/4286-2012 призначено до розгляду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання колегією суддів відхилено.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2010 року між Приватним підприємством «Анастасія» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 1701/12/10 (далі - договір), пунктом 1.1 якого сторони узгодили, що на умовах даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості (надалі іменується «продукція»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до пункту 2.1. договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення(асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно до видаткових накладних в межах строку дії даного договору.

Згідно з пунктом 2.3. договору, загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором, визначається як підсумок всіх фактично переданих постачальником покупцеві партій продукції.

Пунктом 3.2 договору сторони узгодили, що продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписання покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції.

Відповідно до пункту 4.3. договору, розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 15-ти календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію (п.3.2. договору). Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно до пунктів 10.1., 10.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2011 року.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 108 516,50 грн., що засвідчується видатковими накладними № РН-0002562 від 14.10.2011 року на суму 27 928,00 грн., № РН-0002590 від 20.10.2011 року на суму 475,00 грн., № РН-0002633 від 27.10.2011 року на суму 23 976,00 грн., № РН-0002691 від 07.11.2011 року на суму 550,00 грн., № РН-002763 від 18.11.2011 року на суму 22 587,50 грн., № РН-0002776 від 23.11.2011 року на суму 22 000,00 грн., № РН-0002798 від 25.11.2011 року на суму 11 000,00 грн., копії яких наявні у матеріалах справи.

В свою чергу, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 88 516,51 грн.

28 лютого 2012 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, що підтверджується фіскальним чеком та повідомлення про вручення поштового відправлення(копії наявні у матеріалах справи).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, нормативно до документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 88516,50 грн. Сплата відповідачем 20000,00 грн. була врахована судом першої інстанції при винесені рішення.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлений товар, керуючись п. 9.7. договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 410,10 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 9.7. договору, за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок пені з урахуванням умов договору, дати виникнення прострочення по сплаті грошового зобов'язання, здійснених поставок, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, вважає останній цілком вірним та обґрунтованим, і відповідно позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 2410,10 грн., перерахунок якої здійснено в межах періодів визначених позивачем.

Задовільнивши позовні вимоги позивача в повному обсязі суд першої інстанції допустив арифметичну помилку в частині стягнення судового збору. Було стягнуто 1609,00 грн. судового збору, а необхідно 1818,53 грн.

Колегія суддів вважає, що вказана арифметична помилку може бути виправлена на підставі ст. 89 ГПК України.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва 28.05.2012 року у справі № 5011-41/4286-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 5011-41/4286-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Пашкіна С.А.

Калатай Н.Ф.

05.07.12 (відправлено)