Постанова № 25009687, 14.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" червня 2012 р. м. Київ К/9991/29330/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі Бовкун В.В.

за участю представників сторін:

позивача Лопатинська Є.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012

у справі № 2а-3084/11/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків

про визнання недійсними (нечинним) податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київбудінвест»(далі по тексту -позивач, ПАТ «Київбудінвест») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту -відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання недійсними (нечинним) податкових повідомлень-рішень від 13.12.2010 №0001384230/0, №0001374230/0, від 16.12.2010 №0001404230/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період листопад-грудень 2008 року, березень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.11.2010 №615/42-30/21507855.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 987879,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2008 року у сумі 987879,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплати до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 877240,00 грн., в тому числі за грудень 2008 року в сумі 790303,00 грн., березень 2010 року в сумі 86937,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2010 №0001384230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 1315860,00 грн., та №0001374230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 1975758,00 грн.

Крім того, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємств про проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період з 01.04.2010 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт перевірки від 06.12.2010 №631/42-30/21507855.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму108671,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року у сумі 108671,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2010 №0001404230/0, яким визначено суму податкового зобов'язання 130405,20 грн.

Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні рішення відповідача є правомірними, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведених перевірок щодо дотримання вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З такими висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції не може погодитися з огляду на наступне.

Так, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). Тобто, право на податковий кредит існує за податковою накладною, яка надається продавцем товарів (робіт, послуг).

Як свідчить акт перевірки податковий кредит позивачем був підтверджений податковими накладними, до яких були зауваження з боку податкового органу.

Крім того, згідно п. 2 цієї норми - у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, у установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, у разі якщо податковий орган вважає, що надані накладні належним чином не підтверджують податковий кредит, до підприємства застосовуються фінансові санкції на суму такого податкового кредиту.

Таким чином, відсутність обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в будь-якому випадку не передбачає застосування відповідальності у вигляді виключення з податкового кредиту покупця сум ПДВ, сплачених продавцеві при придбані товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови слідчого ВРКС СВ ПМ ДПА України у м. Києві від 20.10.2010 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч.2 ст. 205 КК України, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та невстановлених осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп». Під час досудового слідства проведена виїмка у службових осіб ЗАТ «Київбудінвест»первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Відповідно до бази даних АІС «Податки»встановлено, що декларації з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за перевіряємий період підписані директором ТОВ «СДж.Р.Груп».

Приймаючи рішення, суди посилались на те, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»має ознаки фіктивності, тому укладені договори між позивачем та його контрагентом є нікчемними та такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків.

Однак, такий доказ нікчемності правочинів не мав бути прийнятий судами попередніх інстанцій, оскільки фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 205 КК України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства. Доказом наявності ознак фіктивності ТОВ «С.Дж.Р.Груп»може бути тільки вирок суду в кримінальній справі. Протокол допиту свідка та постанова про порушення кримінальної справи є матеріалами досудового слідства та не носять преюдиційного характеру.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»суб'єкти господарювання зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно законодавства. Статтею 9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 1.2 Положення господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Пунктом 2.1 цього ж Положення встановлено, що первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пункт 2.4. Положення визначає, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Між позивачем та його контрагентом ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було укладено ряд договорів підряду і поставки. На виконання договорів між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»були підписані акти приймання-передачі виконаних робіт і видані видаткові і податкові накладні, згідно яких позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ.

До матеріалів справи долучені копії договорів поставки та підряду, платіжні документи, акти приймання-передачі виконаних робіт, видаткові і податкові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»саме первинними документами стверджується факт здійснення господарських операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, робіт, що у подальшому були використані у його господарській діяльності.

Водночас, господарська операція пов'язана з рухом активів і не залежить від цивільно-правових підстав такого руху. Тобто, податкові наслідки витікають саме з факту господарської операції, а не з укладення цивільно-правової угоди і виникнення договірних відносин (зобов'язань). Іншими словами, дійсність цивільно-правових угод сама по собі не обґрунтовує правильність відображення в податковому обліку господарських операцій, проведених на підставі угод.

Судами попередніх інстанцій не було встановлено відсутність дійсного руху активів та наявність у позивача умислу на укладання такого правочину з метою проведення операції, яка не має реального характеру.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Посилання відповідача на протокол допиту директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_3 є необґрунтованим, так як СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не надало доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно посадових осіб товариства.

Крім того, на момент здійснення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано.

Згідно вищезазначених документів керівником ТОВ «С.Дж.Р.Груп»був ОСОБА_3, який на час здійснення спірних господарських операцій мав право підпису фінансових документів, у тому числі податкових накладних, виданих позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2011 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2011 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Київбудінвест»задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 13.12.2010 № 0001374230/0, №0001384230/0, від 16.12.2010 № 0001404230/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Н.Є. Маринчак (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова