Ухвала суду № 25009311, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/16044/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 26.04.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транссигнал ОЛК" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011

у справі № 2а-4328/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транссигнал ОЛК"

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Транссигнал ОЛК" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0000502330/0 від 29.09.2010.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2010 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01.01.2010 по 01.07.2010 та складено акт №2059/23/32054869 від 20.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502330/0 від 29.09.2010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 255369 грн.

Перевіркою встановлено порушення п.4.1 ст. 4, пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", при поставці товарів на митній території України базу оподаткування необхідно визначати, виходячи із договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, помилково дійшов висновку про те, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування виходячи з вартості, яка була вищою договірної (контрактної) вартості таких товарів, але меншою митної вартості, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ та завищення суми бюджетного відшкодування.

Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при визначенні рівня звичайних цін (п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств") податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на митній території України.

Відповідно до п. 4.1 Закону України „Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому "звичайна ціна" встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств").

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами

Згідно з положеннями наказу Державної митної служби від 09.07.1997 N 307 „Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації" митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транссигнал ОЛК" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2а-4328/10/0270 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2010 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Транссигнал ОЛК" задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2а-4328/10/0270 скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2010 у справі № 2а-4328/10/0270 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко