Ухвала суду № 24976032, 21.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9287/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Баранов О.Д.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Федотова І.В.,

суддів -Бабенка К.А., Мельничука В.П.,

при секретарі Конюшенко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Європа»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Європа»(далі або позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -відповідач або податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2011 року №0003852312 та №0003842312.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТзОВ «Інформконсалт Плюс» за період з 01.01.2008 року по 01.09.2010 року, під час проведення якої встановлене порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначене порушення, на думку податкового органу, виникло за результатами взаємовідносин з ТзОВ «Інформконсалт Плюс», у зв'язку із вчиненням правочину, не спрямованого на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні послуг.

За результатами вказаної вище перевірки податковим органом складено акт від №1391/23-12/32426095 від 08.06.2011 року, на підставі висновків якого було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 року №0002852312, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 9190 грн. за основним платежем та 2 298 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0003842312, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7352 грн. за основним платежем та 1838 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що 02.09.2009 року між ТзОВ «Агентство Європа»(замовник) та ТзОВ «Інформконсалт Плюс»(виконавець) укладено договір №ІС-21, згідно п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надати послуги по виготовленню рекламного буклету «Поліграфічні послуги Рекламного Агентства Європа»та його розповсюдженню в рекламних цілях, а замовник проводить оплату за виготовлення буклету, а також винагороду за послуги по його розповсюдженню на поліграфічній виставці, згідно кількості та ціни, що вказані в Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору.

На виконання умов зазначеного договору між ТзОВ «Інформконсалт Плюс»та ТзОВ «Агентство Європа»підписано акт здачі-прийняття робіт №ІС-0000015, виконавцем виписано рахунок-фактуру №ІС-0021 від 02.09.2009р. на суму 44174 грн.

Окрім цього, 30.09.2011р. ТзОВ «Інформконсалт Плюс»видало ТзОВ «Агентство Європа»податкову накладну №30097 від 30.09.2009р. на суму 44174 грн., ПДВ 7351,50 грн. Як вбачається з акту перевірки розрахунок проведено сторонами в безготівковій формі.

Таким чином, позивач сплатив вартість виконаних підрядних робіт, що підтверджується матеріалами перевірки, здійснивши розрахунок з підрядником в безготівковій формі.

Факт виконання робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів про приймання виконаних робіт та буклетом, що був предметом договору.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних ТзОВ «Інформконсалт Плюс» було зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання: назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», (в редакції, що набрала чинності 25.03.2005р., та діяла на час правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а саме: документи, що підтверджують факт отриманням маркетингових послуг від другої особи; документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на маркетингові послуги підтверджуються відповідними документами, що вказані вище.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 03 березня 2012 року №К-17874/10.

Колегія вважає за доцільне наголосити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди -покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що у пункті 1.3 статті 1 Закону України №168/97-ВР, платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у п.п. "а" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, відповідальність за сплату ПДВ до бюджету несе особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Слід зазначити, у постановах Верховного Суду України від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, позиція суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.