Ухвала суду № 24975613, 19.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12435/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Баранов Д.О.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: за участю:Федорової Г.Г., Губської О.А., Оксененка О.М., Петриченко Ю.П., представників апелянта -Хмельницького С.Ю., Невмержицької І.Л. представників позивача -Шабо А.Г., Калити І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, за участю третьої особи на стороні відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року Товариство з обмежено відповідальністю «Мішелін Україна»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 28.03.2011 року:

- № 0000382330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 728 174,00 грн., у тому числі за основним платежем -582 539,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -145 635,00 грн.;

- № 0000392330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 303 335,00 грн., у тому числі за основним платежем -242 668,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -60 667,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмежено відповідальністю «Мішелін Україна»задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000382330 та № 0000392330 від 28.03.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Мішелін Україна»3,40 грн. судового збору.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 28.01.2011 року по 24.02.2011 року службовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мішелін Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.11.2009 року по 30.09.2010 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1 ст.5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Мішелін Україна»занижено податок на прибуток у сумі 582 539,00 грн., у тому числі за 1 півр. -259 574,00 грн., 9 міс. -582 539,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ТОВ «Мішелін Україна»завищено податковий кредит на суму в розмірі 242 668,00 грн., у тому числі за червень 2010 року -167 335,00 грн., вересень 2010 року -75 333,00 грн..

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 152/1-23-30-36791032 від 12.03.2011 року, який позивачем був підписаний із запереченнями (а.с. 21-38).

На підставі акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2011 року:

- № 0000382330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 728 174,00 грн., у тому числі, 582 539,00 грн. -за основним платежем та 145 635,00 грн. -за штрафним (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000392330, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на 303 3335,00 грн., у тому числі 252 668,00 грн. -за основним платежем та 60 667,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 18-19).

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатом розгляду первинної скарги позивача, ДПА у м. Києві було винесено рішення від 06.06.2011 року за № 6002/10/25-114, за яким скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.03.2011 року № 0000382330 та № 0000392330 - без змін (а.с. 69-71).

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПА України було винесено рішення від 11.08.2011 року за № 14530/6/25-от, за яким скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.03.2011 року № 0000382330 та № 0000392330 та рішення ДПА у м. Києві від 06.06.2011 року за № 6002/10/25-114 - без змін (а.с. 82-83).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Доводи апелянта про неможливість встановлення зв'язку рекламних послуг з господарською діяльністю позивача, в зв'язку з тим, що останній не є власником торговельної марки Michelin і не проводив оплату на адресу власника цієї торговельної марки, колегія суддів до уваги не приймає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ № 580182, видами діяльності товариства за КВЕД є, зокрема, оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям.

Згідно п. 4.1.6 Статуту ТОВ «Мішелін Україна», одним з основних видів діяльності товариства є оптова і роздрібна торгівля гумовими шиками, покришками та камерами.

01 лютого 2010 року між ТОВ «Мішелін Україна»(далі - Замовник) та ТОВ «МЕДІАЕДЖ: СІ-АЙ-ЕЙ» (далі - Виконавець) було укладено договір № 0001-2010, відповідно до якого замовник замовляє, в Виконавець зобов'язується на території України надати Замовнику послуги з виготовлення та/або розміщення рекламних матеріалів в ЗМІ (в пресі, носіях зовнішньої реклами, Інтернеті та інших ЗМІ) у відповідності з цим Договором, відповідними Додатками/Доповненнями та/або іншими погодженими сторонами та/або затвердженими/підтвердженими Замовником документами, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно п. 1.6 Договору, реклама -інформація про Замовника та/або його продукцію (товари або послуги Замовника), яка поширюється в будь-якій формі та будь-яким способом та призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо Замовника та/або його продукції (товари або послуги Замовника).

На виконання умов договору ТОВ «МЕДІАЕДЖ: СІ-АЙ-ЕЙ»надало позивачу копії розміщених рекламних матеріалів, а саме, примірники друкованих засобів масової інформації, відео ролики, Інтернет-банери, розміщені на сайтах «Корпеспондент», «Gismeteo», «Infocar»та ін.

З наявних в матеріалах справи рекламних матеріалів вбачається, що в усіх рекламних матеріалах, що розміщалися ТОВ «МЕДІАЕДЖ: СІ-АЙ-ЕЙ» міститься зображення автомобільної шини Michelin, словосполучення «шина Michelin»чи модель шини «шина Alpin A4», що продавалися позивачем.

Тобто, рекламні послуги стосувалися товарів (автомобільних шин Michelin), що продавалися позивачем, а не знаку для товарів та послуг »як такого.

Отже, враховуючи, що господарською діяльністю позивача є торгівля автомобільними шинами, колегія суддів приходить до висновку про наявність зв'язку рекламних послуг з розміщення рекламних матеріалів про автомобільні шини, які фактично продавалися позивачем, з його господарською діяльністю.

Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 15.12.1993 року № 3689-ХІІ, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Тобто, з аналізу даної норми вбачається, що після першого продажу товару використання знаку для товарів і послуг, зокрема, у рекламі, не потребує згоди особи, що має виключні права на знак для товарів і послуг.

Як встановлено колегією суддів ТОВ «Мішелін Україна»належить до групи компаній Michelin, які належать права на зареєстровану торговельну марку Michelin та низку інших торговельних марок. Позивач є єдиним імпортером продукції групи Michelin на територію України.

ТОВ «Мішелін Україна»придбаває продукцію в угорської компанії Michelin Central Europe Commercial Private Company Limited by Shares, що також належить до групи компаній Michelin та є регіональною торговельною компанією, що придбаває автомобільні шини у виробників групи Michelin.

Отже, перше введення в цивільний оборот товарів під торгівельною маркою Michelin відбувається за межами території України, а тому ТОВ «Мішелін Україна»не потребує дозволу власника міжнародної реєстрації торговельної марки для використання торговельного знаку ТОВ «Мішелін Україна»в рекламі товарів, придбаних ТОВ «Мішелін Україна», якщо власник торговельного знаку не висловить такої вимоги.

Доказів того, що власник міжнародної реєстрації торговельних марок Michelin заперечував щодо використання позивачем торговельної марки Michelin в рекламі товарів, що продавалися позивачем, матеріалі справи не містять, відповідачем надані не були.

При цьому, позивачем в судовому засіданні було надано копію ліцензію на право використання торговельної марки, видану позивачу COMPAGNIE GENERALE DES ETABLISSEMENTS MICHELIN (Франція), що є власником торговельних марок (знаків для товарів і послуг) MICHELIN, ALPIN, ENERGY, засвідчену апостилем, справжність підпису перекладача засвідчено нотаріально. З даної ліцензії вбачається, що позивачу дозволяється використовувати торговельні марки (знаки для товарів і послуг) MICHELIN, ALPIN, ENERGY на території України, включаючи право імпорту, пропонування для продажу, зберігання та продажу товарів під цими торговельними марками, а також право використання цих торговельних марок у рекламі, у тому числі в мережі Інтернет, та в діловій документації.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат вартість транспортно-експедиторських послуг отриманих від ТОВ «Жафко України», з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій під час здійснення підприємством господарської діяльності. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 року № 1955-IV (далі -Закон № 1955-IV), транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Вказана діяльність здійснюється суб'єктом господарювання-експедитором (транспортним експедитором), який за дорученням клієнта й за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1955-IV, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству (ч. 3 ст. 8 Закону № 1955-IV).

Згідно ст. 9 Закону № 1955-IV, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 року № 488/346, відповідно до п. 2 якого, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається).

Факт надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку з відсутністю власних потужностей для самостійної доставки шин до клієнта, 01.02.2010 року між ТОВ «Мішелін Україна»(далі -компанія Мішелін) та ТОВ «Жефко Україна»(далі -Постачальник послуг) було укладено контракт № 3/2010/LOG/HTSS, відповідно до якого, компанія Мішелін уповноважує, а Постачальник послуг приймає зобов'язання на проведення логістичних операцій (організація перевезення вантажів на внутрішньому ринку України). від Київської митниці до споживачів шин.

Згідно пунктів 2, 7 Контракту, для надання транспортно-експедиторських послуг ТОВ «Жефко Україна»має право залучати субпідрядників, а оскільки ТОВ «Жефко Україна»насамперед є міжнародним експедитором, для організації перевезень на території України для ТОВ «Мішелін Україна»ТОВ «Жефко Україна»залучало субпідрядника ДП «Інтегровані логістичні системи»(договір на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторгових та транзитних багажів № AUT-08-05-19 від 19.05.2008 року).

На виконання умов контракту укладеного між ТОВ «Мішелін Україна»та ТОВ «Жефко Україна»свідчать товарно-транспортні накладні за формою 1-ТТН, видаткові накладні на продаж товару покупцям та акти прийому послуг, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат транспортно-експедиційні послуги.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР) (тут і далі по тексту ухвали -в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань), зокрема, на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість отриманих послуг, є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або призначення останніх для такого використання.

Як раніше було встановлено, суми коштів, перерахованих позивачем ТОВ «МЕДІАЕДЖ: СІ-АЙ-ЕЙ»та ТОВ «Жефко Україна»за рекламні послуги та транспортно-експедиційні послуги є валовими витратами позивача, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суми податку на додану вартість, сплачені у складі цих витрат, були правомірно включені позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак апелянтом не було доведено правомірності податкових повідомлень-рішень від 28.03.2011 року № 0000382330 та № 0000392330, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Губська О.А.

Оксененко О.М.

Повний текст ухвали складено та підписано -25.06.12р.