Ухвала суду № 24975612, 19.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/309/12 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: за участю:Федорової Г.Г., Губської О.А., Оксененка О.М., Петриченко Ю.П., представника апелянта -Іванькової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаммер гмбх»до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хаммер гмбх»(далі - позивач) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у м. Чернігові від 07.11.2011 року № 0005322320, яким ТОВ «Хаммер гмбх»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 360 117,00 грн., у тому числі 360 116,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаммер гмбх»задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 07.11.2011 року № 0005322320.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Хаммер гмбх»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 17.09.2003 року, що підтверджується наявною в справі копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1 а.с. 117-118).

В період з 12.10.2011 року по 14.10.2011 року службовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Хаммер гмбх» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість задекларованою за березень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС».

В ході проведення перевірки, було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1., п. 198.6 ст. 198, п. 201.1., п. 201.6 ст. 201, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті за березень 2011 року на суму 360 116,00 грн..

За результатами проведеної перевірки позивачем складено акт № 2968/23/32601708 від 18.10.2011 року (т. 1 а.с. 11-24), на підставі якого ДПІ у Печерському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005322320 від 07.11.2011 року, яким ТОВ «Хаммер гмбх» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 360 117,00 грн., у тому числі, 360 116,00 грн. -за основним платежем та 1,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 1 а.с. 38).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатом розгляду скарги позивача, ДПА в Чернігівській області прийняла рішення від 01.12.2011 року № 2230/10/25-020, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005322320 від 07.11.2011 року - без змін (т. 1 а.с. 43-50).

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПС України прийняла рішення від 29.12.2011 року № 4508/8/10-2315, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005322320 від 07.11.2011 року та рішення ДПА в Чернігівській області від 01.12.2011 року № 2230/10/25-020 - без змін (т. 1 а.с. 56-61).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом (ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а»п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем не доведені.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

З акту перевірки вбачається, що єдиною підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Хаммер гмбх»вимог п. 198.1., 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України став акт перевірки контрагента позивача ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС».

Так, ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року (акт № 1017/23-9/33545901 від 05.08.2011 року), в ході якої встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про відсутність цивільної праводієздатності ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС». Перевіряючими не було встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Операції ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що на думку перевіряючих свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім цього, в ході перевірки не було підтверджено наявність поставок товарів (послуг) по ланцюгу від підприємств-постачальників у березні 2011 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому зазначені правочини, на думку перевіряючих, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями апелянта та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дослідженням матеріалів даної справи колегією суддів встановлено, що 01.03.2011 року між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»(Постачальник) та ТОВ «Хаммер гмбх»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 145, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених договором. Сторони домовились, що поставки товару будуть здійснюватися окремими партіями. Конкретні умови поставок окремих партій товару визначаються в погоджених сторонами заявках, товарних накладних.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.3 Договору, поставка товару здійснюється на умовах доставки на склад Покупця силами Продавця.

Приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється покупцем в момент її отримання у місці поставки, відповідно до накладних, виписаних Постачальником на фактично поставлену кількість продукції. Факт приймання товару за кількість та якістю підтверджується підписанням Покупцем відповідних накладних на отриману партію продукції

На виконання умов договору свідчать видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та банківські виписки.

Колегією суддів встановлено, що для зберігання товару ТОВ «Хаммер гмбх»орендує склади за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Мила, вул. Комарова, 23-є (договір оренди № 1 від 01.02.2011 року).

Крім цього, отримання та облік на складі товару підтверджується наявними в матеріалах справи картками рахунку: 281 за березень 2011 року.

Також, матеріали справи містять докази подальшої реалізації придбаного позивачем у ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»товару.

Так, згідно видаткової накладної № 3111644 від 30.03.2011 року, платиновий суперблиск було продано та поставлено ТОВ «АТЛ»(т. 1 а.с. 217-219).

Фарба високотемпературна була продана та поставлена ТОВ «Епіцентр К»згідно укладеного договору поставки № 1319/АГ/10 від 01.04.2010 року та видаткових накладних (т. 1 а.с. 121-152, 230-237)

Автошампунь з поліруючи ефектом 500 мл було реалізовано ТОВ «Механіка-Суми»згідно видаткової накладної № 3111089 від 10.03.2011 року та ТОВ «Інтертрейд-авто»згідно видаткових накладних № 3111305 від 17.03.2011 року та № 3111654 від 30.03.2011 року (т. 1 а.с. 223-226).

Отже, проаналізувавши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що витрати по цивільно-правовому правочину були понесені позивачем у зв'язку із придбанням товарів для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, яка спрямована на отримання доходу. У позивача наявні всі належні первинні документи, які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового кредиту.

Крім цього, з аналізу матеріалів справи слідує, що зміст укладеного між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»та ТОВ «Хаммер гмбх»договору купівлі-продажу не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагента та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

Доводи апелянта про відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 01.03.2011 року № 145, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки надати товар у розпорядження Покупця у пункт поставки зобов'язаний саме Постачальник - ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»і зважаючи на закріплений в договорі обов'язок Постачальника поставити товар у зазначене Покупцем місце, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо Постачальника, а не щодо Покупця товару, а відтак, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності операцій.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на наявну в матеріалах справи довідку про результати зустрічної звірки ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків-контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, якою підтверджено реалізацію ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»товарів ТОВ «Хаммер гмбх» згідно видаткових накладних №№ 14, 15 від 01.03.20011 року на суму 360 116,17 грн.

При цьому, акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»від 05.08.2011 року № 1017/23-9/33545901 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року та висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06.07.2001 року, на думку колегії суддів свідчать про порушення порядку ведення податкового та бухгалтерського обліку з боку контрагента ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС».

Однак, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, і порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Отже, відносини між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»та ТОВ «Хаммер гмбх»були належним чином оформлені, операції з придання товару носили реальний характер та були спрямовані на отримання прибутку, а тому позивач правомірно включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС»в сумі 360 116,00 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позовних вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Губська О.А.

Оксененко О.М.

Повний текст ухвали складено та підписано -25.06.12р.