Ухвала суду № 24966311, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-16014/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі № 2а-16014/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський промкомбінат»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Слобожанський промкомбінат», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Чугуївська ОДПІ Харківської області від 16.08.11 р. № 0003172311 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в сумі 9877,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 01,00 грн. та № 0003162311 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 7081,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 01,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.12 р. по справі 2а-16014/11/2070 позов задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.12 р. по справі 2а-16014/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 597/2311/31293235 від 29.07.11 р. позапланової невиїзної документальної перевірки підприємства позивача з питання взаємовідносин з ПП «Редан»за період з 01.01.11 р. по 28.02.11 р. (а.с. 49-59), в якому відображені порушення платником податків вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ним з ПП «Редан»; п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження ПДВ у лютому 2011 р. на загальну суму 7901,0 грн.; п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які спричинили заниження податку на прибуток за 1 квартал 2011 р. в сумі 9877,0 грн. (а.с. 59).

Дані висновки перевіряючих обумовлені посиланням на акт ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 289/18-011 від 24.03.11 р., складений за результатами перевірки ПП «Редан»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.10 р. по 28.02.11 р., в якому встановлено, що усі операції купівлі-продажу ПП «Редан»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив укладений позивачем та ПП «Редан» договір поставки № Р 1/10 - П/О від 13.10.10 р., предметом якого є поставка товару, номенклатура, вартість та кількість якого визначаються специфікаціями до цього договору (а.с. 26-27). Сторони договору узгодили проведення оплати за товар протягом 180 календарних днів з моменту постачання товару шляхом проведення безготівкових розрахунків.

На виконання вказаного договору постачальником були поставлені позивачу гайки, штуцери, уголки, деталі, заслонки, крани, клапана і т.д., що відображено у видатковій накладній № РН-00066.1 від 14.02.11 р. на загальну суму 176408,45 грн., в т.ч. ПДВ - 29401,41 грн. (а.с. 29). Транспортування товару відбулося за рахунок покупця власним автомобільним транспортом, наявність якого у позивача підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 80). Прийняття на роботу водія підтверджується копіями наказів (а.с. 81 -82). Транспортування також підтверджується копією подорожнього листа вантажного автомобіля № 006789 від 14.02.11 р. (а.с. 79). Факт отримання товару також підтверджується копією виписки з журналу виданих довіреностей (а.с. 84) і даний факт відповідачем не спростований.

Придбаний товар був оприбуткований позивачем, що підтверджується копією оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 281 за 14.02.11 р. - 01.04.11 р. (а.с. 95-97). Товар був оплачений позивачем платіжними дорученнями № 124 від 27.10.10 р. на суму 129000,0 грн. (а.с. 89) та № 292 від 10.01.11 р. на суму 43500,0 грн. (а.с. 88).

По проведеній поставці продавцем позивачу були видані податкові накладні № 1001 від 10.01.11 р. на суму ПДВ -7250,0 грн. (а.с. 30) та № 1402 від 14.02.11 р. на суму ПДВ -651,41 грн. (а.с. 28).

Судом першої інстанції також встановлено, що придбаний товар позивачем був використаний у подальшій господарській діяльності, а саме реалізовано іншим особам, що підтверджується копіями видаткових накладних (а.с. 90-94) і цей факт відповідачем також не спростований.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції навів зміст ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, процитував положення п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1, 198.2, п. 198.3 198.6, ст. 198, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України, ч. 2 ст. 3 та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що усі витрати позивача з придбання товарно-матеріальних цінностей були об'єктивно необхідні позивачу для забезпечення господарської діяльності та підтверджені належним чином складеними первинними документами, первинні документи, які були видані за договором поставки № Р 1/10 - П/О від 13.10.10 р., за своєю формою та змістом відповідають вимогам, які актами чинного законодавства встановлені для первинних документів.

Крім того судом першої інстанції не були прийняті до уваги посилання відповідача на результати документальної перевірки його контрагента та встановлення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова нікчемності всіх укладених та проведених правочинів вказаного суб'єкта господарювання, оскільки за таких обставин покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцем товару та будь-які інші його дії, пославшись на приписи ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції повинен надати правову оцінку доводам та запереченням сторін, особливо тим обставинам, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки. За таких підстав не брати до уваги доводи відповідача і не давати їм правової оцінки, є недодержанням судом першої інстанції принципів, викладених в ст. 11 КАС України.

Слід зауважити, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства не враховують того, що викладені в акті перевірки ДПІ Комінтернівського району м. Харкова висновки про порушення контрагентом позивача вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених суб'єктом господарювання за тими критеріями ознак, що містяться в акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту ДПІ Комінтернівського району м. Харкова правочини, вчинені контрагентом позивача, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених правочинів. Проте відповідач по даній справі розцінив як доведений факт нікчемності правочинів і на цій підставі виключив з податкового кредиту підприємства позивача відповідні суми ПДВ.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на вищевказане і те, що порушення судом першої інстанції не призвело до прийняття незаконного судового рішення, колегія суддів не виявила підстав для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.12 р. по справі 2а-16014/11/2070.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі № 2а-16014/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі № 2а-16014/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанський промкомбінат»до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій