Ухвала суду № 24966269, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-17639/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-17639/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПК «Велес»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Спеціалізований птахопереробний комбінат «Велес», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова (ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. замінено відповідача його правонаступником - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) від 26.12.11 р. № 0009622305 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1726775,0 грн. та № 0009622305 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 105695,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-17639/11/2070 позов задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-17639/11/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 5897/2305/35698538 від 12.12.11 р. невиїзної документальної позапланової перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Універсалсервіс»код ЄДРПОУ 24478367 за період з 01.06.11 р. по 30.06.11 р., в якому зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 138.2, п. 138.10.3 ст. 138 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток у 2 кварталі 2011 р. на суму 1726775,0 грн., та допущено заниження податку на прибуток у 2 кварталі 2011 р. на суму 105695,0 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують з неможливістю віднесення до валових витрат сум, сплачених на користь ТОВ «Універсалсервіс», оскільки відповідачем було встановлено (довідка від 14.09.11 р.), що згідно даних АРМу «Бест Звіт»на цьому підприємстві працювали 4 людини, в орендованому приміщенні за адресою знаходиться офіс з двома робочими місцями.

Посилаючись на пояснення гр. ОСОБА_1, який є сином гр. ОСОБА_2 (водія автомобілю, що перевозив вантаж) і проживає разом з батьком та матір'ю за адресою: АДРЕСА_1, стосовно того, що гр. ОСОБА_2 машину орендує у ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 156-157) і в телефонній розмові з батьком він з'ясував те, що останній не знає гр. ОСОБА_4 і договорів з ним не укладав, на те, що водій ОСОБА_5, зареєстрований як приватний підприємець у ДПІ у Краснокутському районі Харківської області, знаходиться на спрощеній системі оподаткування, згідно податкової звітності за 2011 р. підприємницької діяльності взагалі не здійснював, перевіряючими був зроблений висновок про відсутність реальності здійснення операцій згідно договору перевезення вантажу б/н від 01.06.11 р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив договір перевезення вантажу б/н від 01.06.11 р. (т. 1 а.с. 23-28), укладений позивачем з ТОВ «Універеалсервіс»(перевізник), предметом якого є перевезення автомобільним транспортом вантажу з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення. Найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами в додатках (ТТН) до цього договору. Оплата за надані послуги передбачена у безготівковій формі. Перевезення товарів здійснювалося зі складу ТОВ «СПК «Велес»до складів покупців (т. 1 а.с. 104). З матеріалів справи вбачається, що транспортні послуги ТОВ «Універсалсервіс»надавались згідно ТТН. Транспортування здійснювалось за допомогою двох транспортних засобів, а саме: вантажівки марки «Іsuzu»з номерним знаком НОМЕР_2, та вантажівки марки »з номерним знаком НОМЕР_1. Водіями, згідно зазначених вище ТТН та інших документів, що містяться в матеріалах справи, були ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 159-161). Також до матеріалів справи залучені копії санітарних паспортів на транспорт по перевезенню харчових продуктів, які вказані в ТТН (т. 1 а.с.156-157).

В постанові суду вказано, що на момент укладання договору та у періоді його виконання сторони договору знаходились у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (т. 1 а.с. 14-15, а.с. 20-21), перебували на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та були платниками ПДВ (т. 1 а.с. 16, 17, 22).

На підтвердження виконання умов договору перевізником була виписана податкова накладна № 149 від 30.06.11 р. (т. 1 а.с. 29), оформлений акт № 30061 від 30.06.11 р. прийому-здачі виконаних робіт, ТТН. Доставка товару покупцям підтверджена залученими до матеріалів справи податковими накладними. Наявність на час перевірки вказаних документів відповідач не заперечує.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції процитував зміст ст. 198, ст. 201 ПК України, які регулюють порядок формування податкового кредиту по ПДВ на їх підставі зробив висновок про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджуються відповідною податковою накладною, складеною контрагентом позивача у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що предметом оскарження є податкові повідомлення-рішення, які стосуються нарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток, а тому посилання на норми ПК України, які стосуються ПДВ, є недоречним.

Роблячи висновки про безпідставність виключення відповідачем з витрат позивача за відповідний звітний період сум, сплачених за отримані послуги по перевезенню вантажів, суд першої інстанції послався на положення п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за № 128/2568, де зазначено, що ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, і вказав на те, що до перевірки і до матеріалів справи були надані 66 шт. належним чином оформлених ТТН. Надані ТТН та інші первинні бухгалтерські та податкові документи по вказаній операції, оформлені відповідно п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні»і п. 2.4 ст. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. та зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704.

Крім того, суд першої інстанції навів зміст п. 138.2 та п. 138.10.3 ст. 138 ПК України витрати, про порушення яких вказує відповідач.

Вказуючи на помилковість та безпідставність висновків відповідача про відсутність реальності надання послуг по перевезенню з підстав нікчемності правочинів, укладених ТОВ «Універсалсервіс» з позивачем по даній справі, суд першої інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в п. 18 якої вказано, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За таких підстав суд першої інстанції визнав позовні вимоги тами, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції, вважає доцільним також вказати на те, що в апеляційній скарзі відповідач наполягає на необхідності враховувати пояснення сина гр. ОСОБА_2, але слід відмітити, що такі пояснення не можуть прийматися як доказ по даній справі в розумінні приписів 70 КАС України.

Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції підтверджені залученими до матеріалів справи документами та не спростовані доводами апеляційної скарги, колегія суддів не виявила підстав для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-17639/11/2070.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-17639/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-17639/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПК «Велес»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій