Ухвала суду № 24966268, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-1870/2439/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представників позивача -Кандюков Г.Г., Одарченко Л.Ф., Таращенко М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2011р. по справі № 2а-1870/2439/11

за позовом Ямпільського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ямпільський Агролісгосп»

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області, Державної податкової адміністрації України у Сумській області

про визнання незаконними дій та скасування податкових рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Ямпільське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Ямпільський агролісгосп», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати незаконними дії ДПА України в Сумській області по проведенню позачергової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства Ямпільського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ямпільський агролісгосп»; скасувати податкові повідомлення-рішення Шосткинської МДПІ Сумської області № 0000072330/0 від 02.11.10 р. та № 0000072330/1 від 03.12.10 р. про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 67554,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 29715,8 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.11 р. по справі № 2a-1870/2439/11 позов задоволений частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Шосткинської МДПІ Сумської області № 0000072330/0 від 02.11.10 р. та № 0000072330/1 від 03.12.10 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.11 р. по справі № 2a-1870/2439/11 в частині задоволення позову і в цій частині прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, але його представники в судовому засіданні наполягали на законності судового рішення, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників позивача в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0000072330/0 від 02.11.10 р. про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 67554,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 29715,8 грн. є акт № 23/23-233/23637220 від 20.10.10 р. позачергової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 р. по 30.06.10 р., в якому були зафіксовані порушення платником податків вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пов'язані з тим, що позивач безпідставно відніс до валових витрат витрати, які були понесені за нікчемними правочинами по операціям з СПД ФО ОСОБА_4, СПД ФО ОСОБА_5, СПД ФО ОСОБА_6, СПД ФО ОСОБА_7 та СПД ФО ОСОБА_8, оскільки у них відсутні або недостатні необхідні для виконання укладених договорів підряду трудові ресурси, а тому витрати на оплату виконаних робіт за вказаними договорами не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Також перевіряючі наполягають на тому, що позивач по операціям із вище переліченими контрагентами мав намір одержати економічний ефект без здійснення реальної господарської діяльності, а укладені правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, як передбачено в ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Також в акті перевірки зазначено, що послуги по лісозаготівлі деревини є роботами з підвищеною небезпекою і потребують дозволу на початок виконання робіт, який видається Державним комітетом України промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, проте таких дозволів у приватних підприємців не було.

Крім того, перевіряючими було з'ясовано, що в нарядах-актах на виконання робіт, де надавачем послуг виступав СПД ФО ОСОБА_8, в усіх графах стоїть один і той же підпис, що співпадає з підписом вказаної особи на договорах підряду (як СПД ФО) та щоденниках прийняття робіт (як майстра лісу), а тому ці наряди-акти оформлені з порушеннями і не можуть підтверджувати виконання умов договорів підряду по лісозаготовці з позивачем. Також за даними відповідача гр. ОСОБА_8 перебував у трудових відносинах з підприємством позивача, протягом робочого часу виконував обов'язки майстра цеху, а тому не мав права та фізично не міг одночасно виконувати вказані обов'язки та надавати послуги в межах договору підряду.

При проведенні перевірки відповідачем встановлено, що СПД ФО ОСОБА_4, СПД ФО ОСОБА_5, СПД ФО ОСОБА_6, СПД ФО ОСОБА_7, СПД ФО ОСОБА_8, навіть використовуючи працю найманих працівників (СПД ФО ОСОБА_5 -2 людини, СПД ФО ОСОБА_6 -0, СПД ФО ОСОБА_7 -0, СПД ФО ОСОБА_4 -0, СПД ФО ОСОБА_8 -3-4 людини), не могли виконати роботи в об'ємах, вказаних в нарядах-актах та довідках, виданих підприємством позивача, що ставить під сумнів реальність виконаних робіт в таких об'ємах та належність формування валових витрат.

Посилаючись на приписи ст. 2 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р. (реєстрація в Мінюсті України від 05.06.95 р.), Інструкції з обліку продукції лісозаготівель, лісопилянь і деревопереробки на підприємствах Державного комітету лісового господарства України, затвердженого наказом Держкомлісгоспу України № 205 від 19.12.03 р., відповідачем зроблений висновок про невідповідність вимогам наведених нормативних документів оформлених позивачем з його контрагентами наряди-акти на виконання робіт та щоденники приймання робіт, оскільки в них відсутні прізвища осіб, які видали наряд на вирубку, прийняли завдання до виконання та прийняти виконану роботу, зміст господарських операцій та її вимірники у вартісному виразі, що унеможливлює ідентифікацію осіб, що приймали участь у наданні послуг, і не підтверджує того, що ці роботи були виконані приватними підприємцями в межах договорів підряду.

Задовольняючи позов в частині вимог, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з приватними підприємцями договори підряду (перелік договорів наведений в постанові суду і сторонами не заперечувався), предметом яких була комплексна розробка ділянок ВСР в різних кварталах і різної площі Паліївської селищної ради по лісорубним квіткам. При цьому роботи мали виконуватися виконавцями з використанням власних бензопил та тракторів, власною робочою силою, ПММ та матеріалів. В кожному договорі сторони узгодили ціну, яка залежала від виду деревини та здійснення трелювання, яка повинна визначатися за проектно-кошторисною документацією, узгодженою обома сторонами.

На виконання робіт були оформлені щоденники приймання робіт по заготівлі (вивезенню) лісопродукції (ф. № ЛГ-4, затверджена наказом Держлісгоспу України № 206 від 19.12.03 р.), наряди-акти виконаних робіт (ф. № ЛГ-1), журнали виконаних робіт (ф. № ЛГ-2), ТТН. Загальна вартість виконаних робіт, що була віднесена до валових витрат, становила 270216,0 грн.

Процитувавши зміст п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та вказавши на те, що в акті перевірки підтверджено, що підприємство позивача у періоді, що перевірявся, здійснювало господарську діяльність по лісозаготівлі, наданні послуг, пов'язаних з лісовим господарством, лісопильне та стругальне виробництво та ін., і з метою отримання доходу регулярно здійснювало операції з реалізації лісової продукції, в тому числі за зовнішньоекономічними контрактами, зробив висновок про те, що така діяльність має всі ознаки господарської, що свідчить про те, що виконані приватними підприємцями згідно договорів підряду лісозаготівельні роботи мають пряме відношення до здійснення господарської діяльності ЯДАП «Ямпільський агролісгосп».

Оскільки фактичне виконання робіт документально підтверджено первинними документами, про що зазначено в акті перевірки, а саме: щоденниками приймання робіт по заготівлі (вивезенню) лісопродукції, нарядами-актами виконаних робіт, журналами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, а фактичність поставки лісоматеріалів за вказаними договорами представниками в судовому засіданні не заперечувалось, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витрати на оплату виконаних приватними підприємцями, згідно договорів підряду, лісозаготівельних робіт безпосередньо стосуються здійснення підприємством господарської діяльності та відповідно п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносяться до валових витрат підприємства.

Також в обґрунтування судового рішення щодо безпідставності тверджень відповідача про недостатність у виконавців трудових ресурсів для виконання оплаченого позивачем об'єму робіт, суд першої інстанції послався на положення ст. 837 та ст. 838 ЦК України, де зазначено, що роботу за завданням замовника підрядник виконує на свій ризик. За договором підряду процес організації трудової діяльності залишається за його межами, а метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовую свою роботу і виконує її на власний ризик. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Щоденники приймання виконаних робіт по заготівлі (вивезенню) лісопродукції, досліджені перевіряючими, містять посилання на кількісний склад бригад приватних підприємців під час виконання робіт, наприклад у ОСОБА_6 -4 чоловік (т.2 а.с.54, 91), щодо ФОП ОСОБА_5, то останній, відповідно до довідки зустрічної перевірки, укладав договори підряду з іншими підприємцями (т.6 а.с.180). Отже, висновки відповідача, що обсяги робіт, виконані нібито одним приватним підприємцем, значно перевищують обсяги робіт, виконані одним штатним працівником ЯДАП «Ямпільський агролісгосп», в повній мірі не відповідають дійсним обставинам та є безпідставними.

Також, на думку суду першої інстанції, наявність чи відсутність у підрядника трудових ресурсів на виконання робіт жодним чином не впливають на зв'язок таких робіт з господарською діяльністю підприємства-замовника. Крім того, як вказано в судовому рішенні, Шосткинською МДПІ не враховано, що приватні підприємці могли укладати договори з іншими фізичними особами-підприємцями, чи взагалі не звітувати про найманих працівників, за що позивач не повинен нести відповідальність.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач наполягає на недійсності правочинів, що були укладені позивачем з виконавцями робіт, оскільки їх умови не відповідають приписам ст. 203 ЦК України з тих підстав, що ці послуги не були фактично надані, тобто правочини не були направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи висновки судового рішення стосовно безпідставності твердження відповідача про недійсність правочинів, суд першої інстанції послався на положення ст. 234 ЦК України, де записано, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, є фіктивним і зазначив, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Крім того, необхідно довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину. Зважаючи на те, що за вказаними договорами сторони реально вчинили дії з виконання умов цих договорів, зокрема, одна сторона виконала, а друга - прийняла виконані лісозаготівельні роботи та здійснила відповідні розрахунки, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії з виконання умов цих договорів призвели до правових наслідків, на відміну від фіктивного правочину.

Також суд першої інстанції вказав на те, що відповідно ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним виключно судом, проте відповідачем не надано доказів того, що є судові рішення про визнання вищезазначених угод недійсними.

Крім того, контрагенти позивача по вказаним операціям є суб'єктами господарювання і використовують спрощену систему оподаткування та звітності, про що ними були отримані свідоцтва про сплату єдиного податку по виду діяльності: лісозаготівля, надання послуг в лісовому господарстві, заготівля, розпилювання, переробка деревини.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що наявність у позивача на час проведення перевірки документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують об'єми виконаних робіт, строки виконання робіт відповідач ні в акті перевірки, ні в подальшому не спростовував. До суду апеляційної інстанції також були надані додаткові документи по вказаним операціям, які підтверджують факт виконання робіт виконавцями і їх об'єм. Твердження відповідача про те, що надані під час перевірки щоденники прийняття робіт (форма ПГ-4), наряди-акти на виконання робіт не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», оскільки не містять відомостей про місця складання, назви підприємства, від імені якого складено документ, з актів неможливо визначити яка сторона є «замовник», а яка «виконавець», не є підставою для висновків про порушення позивачем приписів п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, оскільки понесені витрати підтверджені не лише вказаними документами, а і платіжними, прибутковими документами, даними аналітичного бухгалтерського обліку підприємства. Крім того, законодавець не наводить вичерпного переліку обов'язкових для обліку документів.

Відповідач в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі вказує на відсутність у підприємців, що виконували роботи, спеціальних дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки. Проте дані обставини не були досліджені перевіряючими під час перевірки, а тому не могли вплинути на її висновки.

Надаючи оцінку цим твердженням, суд першої інстанції послався на висновки Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де визначено, що судам відповідно ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемними є правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), а оспорюваними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно п. 17 та п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст. 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже договори про надання послуг по лісозаготівлі, якщо вони вчинені без відповідного дозволу, є оспорюваним, а тому їх недійсність повинна бути встановлена рішенням суду. В даному випадку такого рішення суду не існує.

Також відповідач в акті перевірки та в апеляційній скарзі зазначив, що в нарядах-актах на виконання робіт, де надавачем послуг виступає ФОП ОСОБА_8, в графах «Наряд видав», «До виконання», «Виконану роботу здав», «Роботу прийняв»стоїть один і той же підпис, що співпадає з підписом ОСОБА_8 в договорах підряду (як приватного підприємця) та щоденниках прийняття робіт (як майстра лісу). В даних діях відповідач вказує на порушення позивачем п. 3 ст. 238 ЦК України, у зв'язку з чим вважає вказані первинні документи оформлені з порушенням, а тому вони не можуть бути прийняті як доказ.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в п. 3 ст. 238 ЦК України зроблене застереження стосовно того, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. З наведеного слід зробити висновок про те, що законодавець обмежує право такого представника укладати правочини, а відсутні будь-які застереження щодо оформлення документів, які не є договорами (правочинами) в розумінні ст.202 та ст. 626 ЦК України, оскільки, де зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а правочином - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зважаючи на те, що наряди-акти на виконання робіт не спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, у відповідача не було законних підстав робити висновок про порушення позивачем приписів п. 3 ст. 238 ЦК України.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині, що оскаржені в апеляційній скарзі, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували, а тому підстав для скасування постанови Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.11 р. по справі № 2a-1870/2439/11 не виявлено.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2011р. по справі № 2а-1870/2439/11 -залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.07.2011р. по справі № 2а-1870/2439/11 за позовом Ямпільського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ямпільський Агролісгосп»до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області, Державної податкової адміністрації України у Сумській області про визнання незаконними дій та скасування податкових рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 04.06.2012 року.