Ухвала суду № 24966258, 29.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 р.Справа № 2а-1670/10855/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтава на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-1670/10855/11

за позовом Приватного підприємства «Рапіда-НТ»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Рапіда-НТ», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0001742305 від 09.09.11 р. про донарахування грошового зобов'язання з ПДВ на суму 74279,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18569,75 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.12 р. по справі № 2а-1670/10855/11 позов задоволений.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.12 р. по справі № 2а-1670/10855/11 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив.

Відповідач надав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 5903/23-6/36600802 від 15.07.11 р. документальної позапланової перевірки підприємства позивача щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Калісто»за період з 01.05.10 р. по 30.09.11 р., в якому викладені факти порушення підприємством вимог п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Дані висновки перевіряючи обумовлені неможливістю включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП «Калісто», оскільки за наявною у відповідача інформацією вказане підприємство не має основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, обладнання, земельних ділянок інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, а також використовує у своїй діяльності підприємства, що є вірогідними «податковими ямами»та не виконує податкових зобов'язань перед бюджетом. ПП «Калісто»має стан «9»- направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Наведене свідчить про те, що правочини, здійснені ПП «Калісто», не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних. В ході проведення перевірки податковими органами ПП «Калісто»встановлений ряд порушень, внаслідок яких зроблено висновок про завищення податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання з ПДВ даного підприємства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції навів зміст п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», дослідив укладений позивачем з ПП «Калісто»договір № 02-06 від 01.06.10 р., предметом якого є поставка на користь позивача будівельних матеріалів в асортименті для подальшого продажу кінцевому покупцю.

Проведення операції та отримання товару підтверджено видатковими та податковими накладними, оплата здійснена у безготівковій формі. Доставка товару здійснювалася автотранспортом, і позивачем надана копія договору № 01/04-10 на транспортні послуги, укладеного з ТОВ «Шорт»на перевезення вантажів автомобілем ГАЗ № 322132-22 державний номерний знак ВІ 68-97 АВ, копії ТТН, копії актів виконаних транспортних послуг (а.с. 161-169, 177-184).

В підтвердження того, що придбаний у ПП «Калісто»товар використовувався позивачем у його господарській діяльності, до матеріалів справи надані видаткові та податкові накладні, видані ПП "Рапіда-НТ" на адресу ТОВ "Цивільбудмонтаж", ТОВ НВП «Олавтекс», ПП «Сі Ді Лайн», Техмонтажсервіс ПБП, ТОВ «Агротех-Гарантия», ТОВ «МП Ворскла ЛТД», ТОВ «Сервісна інжинірингова компанія»УВТЗ БМФ «Укргазпромбуд», Три Кита ЧП, що доводить подальшу реалізацію придбаних у ПП «Калісто»товарів за договором (використання придбаного товару у власній господарській діяльності) (а.с. 80-105).

Наявність документів, оформлених при виконанні договору, і належне оприбуткування товарів в бухгалтерському обліку відповідачем ні при проведенні перевірки, ні в подальшому не заперечувалася, що у сукупності спростовують твердження відповідача про відсутність підтвердження платником податку господарських операцій первинною фінансово-господарською документацією.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, також виходив з недоведеності факту нікчемності правочинів позивача із вищевказаним контрагентом, оскільки будь-які докази такого, окрім голослівного твердження податкового органу, відсутні. Сторони за вищенаведеним договором в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, один до одного претензій не мають, а отже договір між ними укладений та виконаний у встановленому законом порядку. На підставі судового дослідження судом першої інстанції як припущення розцінив висновки відповідача про відсутність у контрагента ПП «Калісто»необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Такі висновки не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди устаткування та автотранспорту, використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Факт відсутності таких активів у ПП «Калісто»не є встановленим та доведеним, а відповідний висновок податковий орган зробив, виходячи з аналізу акту камеральної перевірки ПП «Калісто», яким проаналізовано лише податкову звітність даного платника. Викладене переконливо свідчить про вчинення позивачем господарських операцій, які спричинили зміни в структурі активів підприємства, що у свою чергу свідчить про виконання позивачем усіх умов, передбачених законом, для наявності підстав на формування показників податкового кредиту за даними операціями.

Крім того, суд першої інстанції визнав не обґрунтованим і не доведеним припущенням твердження відповідача про те, що ним встановлено укладання ПП «Калісто»цивільно-правових угод, спрямованих на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, оскільки доказів вказаного суду не надано та не названо, окрім того відсутній зв'язок між можливою протиправною поведінкою контрагента та правомірністю формування податкового кредиту позивача - платника податку, який не може нести відповідальність за вищевказане в силу закону. Незаконним також визнано трактування відповідачем відсутності ПП «Калісто»за юридичною адресою як підстави для висновку про неправомірність формування податкового кредиту платниками за рахунок сум, сплачених цьому підприємству. Така позиція не ґрунтується на законі.

Погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції, колегія суддів вважає доцільним відмітити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції, колегія суддів не виявила підстав для скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.12 р. по справі № 2а-1670/10855/11.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-1670/10855/11 -залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-1670/10855/11 за позовом Приватного підприємства «Рапіда-НТ»до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій