Ухвала суду № 24960284, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2012 року м. Київ К-11032/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 10.09.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2009 р.

у справі №22-а-6064/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 10.09.2007 р. (суддя Євсіков О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду м. Києва від 17.02.2009 р. (головуючий суддя - Маслій В.І., судді Урицький О.М., Літвінова Н.М.), задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі -відповідач). Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.06.2006 р. №0000242311/0. та від 14.06.2006 р. №0000522309/0.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»по взаєморозрахункам з ТОВ «АСК»та ТОВ «Будснабресурс-К»за період з 01.07.2004 р. по 01.01.2006 р.

За результатами перевірки складено акт від 06.06.2006 р. №2658-2617/23-1111/25284783, згідно висновків якого встановлено порушення підприємством п.п.7.4.4., п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97 ВР, а саме неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у відповідності до накладних виписаних ТОВ «Будснабресурс-К», свідоцтво платника податку на додану вартість, якого анульовано, у зв'язку з чим, встановлено заниження податку на додану вартість на суму 458.383,88 грн.

На підставі вказаного акту 13.06.2006 р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242311/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 687.575,82 грн., в т.ч. 458.383,88 грн, - основний платіж та 229.191,94 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Крім того перевіркою було встановлено порушення підприємством пп.7.2.4, пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»та п.2, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №165, у результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у червні 2004 р. у сумі 16.001,00 грн. ст.93 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV та ст.1 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», а саме - відсутність позивача за юридичною адресою, зазначеною у документах.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000522309/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24.001,50 грн., у т.ч. 16.001,00 грн. -основний платіж та 8.000,50 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для таких висновків податкового органу стало, те що на думку останнього, позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Будснабресурс-К»і ТОВ «Дніпрон плюс»у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) з огляду на те, що ТОВ «Будснабресурс-К»та ТОВ «Дніпрон плюс»на момент укладення та виконання вказаних договорів не були платниками податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Будснабресурс-К»було укладено договір поставки від 19.07.2004 р. №БСР-19/07. На виконання умов договору постачальник зобов'язав передати у власність покупця комплектуючі до кондиціонерів, комп'ютерну та касову техніку (товар). На виконання умов договору постачальник відвантажив товар, а позивач прийняв його та отримав відповідні податкові накладні.

Також між позивачем та ТОВ «Будснабресурс-К»було укладено договір від 27.09.2004 р. №БСР-27/04 та від 01.12.2004 р. № БСР01/04 на виконання робіт з адаптації і налагодження програмного забезпечення локальних систем.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Будснабресурс-К»виконало зазначені роботи, що підтверджується підписаними актами виконаних робіт, видало позивачу податкові накладні.

Також між позивачем та ТОВ «Дніпрон плюс»було укладено договір поставки від 01.06.2004р. №ДП-153106, на виконання умов якого постачальник зобов'язав передати у власність покупця товари побутової та промислової хімії (товар).

На виконання умов вказаного договору постачальник відвантажив товар, а позивач прийняв його згідно накладних.

Згідно з пп. 7.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи, заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2005 у справі №2-4060 було скасовано ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.08.2006 р., а постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.11.2006 у справі за позовом ДПА у м. Києві до ТОВ «Будснабресурс-К»про визнання недійсним установчих документів та свідоцтва ПДВ, у задоволені позову було відмовлено повністю.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р. відхилено апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі на вказану постанову Голосіївського районного суду м. Києва.

Таким чином станом на день розгляду справи заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2005 р., визначене в акті перевірки підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, було скасовано.

З матеріалів справи також вбачається, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2005 у справі № 2-2038/3 (із внесенням змін ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2005) було скасовано, а рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.04.2006 р. у цивільній справі №2-1709/3 за 2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.06.2006 р., відмовлено у задоволені позову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ «Діпрон Плюс», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Дніпрон Плюс»недійсними.

Таким чином станом на момент розгляду даної справи рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2005 р., зазначене в акті перевірки підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, також було скасовано.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як встановлено судовими інстанціями, відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем приписів пп.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»згідно яких, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У той же час, з огляду на викладене та встановлені судовими інстанціями обставини справи, Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками стосовно безпідставності доводів відповідача про порушення позивачем приписів п.7.4.5 п.7.4. ст.7 вказаного Закону, оскільки оформлені належним чином податкові накладні були надані позивачем. Крім того, встановлення судами першої та апеляційної інстанціями факту, наявності свідоцтв платників податку на додану вартість у контрагентів позивача на момент здійснення господарських операцій спростовує висновок про необхідність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, відтак судами було правомірно задоволено позовні вимоги.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія судів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 10.09.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2009 р. у справі №22-а-6064/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.