Ухвала суду № 24960273, 11.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2012 року м. Київ К-38844/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 р.

у справі №2-а-10592/09/2570

за позовом Петрушівського сільського споживчого товариства

до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області

про визнання рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Петрушівське сільське споживче товариство (далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області (далі -відповідач) про визнання рішення недійсним.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 р., позов задоволено, визнано недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.04.2009 р. №0000232330. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої було складено акт від 03.04.2009 р. № 229/23-104/01776990.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем пп. 2.11 п. 2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (далі -Положення), затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 р. №637 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме -непідтвердження документально використання виданих в підзвіт коштів, тобто відсутністю розрахункового документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, на загальну суму 16 564,97 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.04.2009 р. №0000232330, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16 565,00 грн.

Позивачем було оскаржено зазначене рішення в адміністративному порядку до відповідача та до Державної податкової адміністрації в Чернігівській області. Листами від 07.05.2009 р. №288/10-107 та від 11.06.2009 р. №976/10/25-020 відповідно, зазначені скарги позивача були залишені без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Абзацом 6 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки»встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів - у розмірі сплачених коштів.

Актом перевірки встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем надавались кошти своїм працівникам в підзвіт для закупівлі товарів у населення (фруктів та овочів, меблів та побутової техніки).

Однак, звітуючись перед бухгалтерією підприємства про використання наданих в підзвіт коштів вказаними працівниками до авансових звітів додавались бухгалтерські накладні в яких зазначалось найменування та кількість товару, його ціна та сума, а в рядку, де зазначається назва суб'єкта господарювання з його реквізитами, вказувалось лише прізвище та ініціали. Печатки чи штампи постачальника на зазначених накладних відсутні, також відсутні торгівельно-закупівельні акти чи будь-які інші документи, що підтверджують факти купівлі товару та використання видних в підзвіт коштів.

Таким чином, в зазначеному періоді вказаними працівниками в порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»здано, а бухгалтерією позивача прийнято авансові звіти без документів підтверджуючих використання виданих в підзвіт коштів, тобто відсутністю розрахункового документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 16564,97 грн.

В іншій частині акту перевірки встановлено, що підзвітною особою ОСОБА_4 надано авансовий звіт від 13.09.2007 року про використання коштів, виданих із каси підприємства на придбання у ОСОБА_5 дивану вартістю 860,00 грн., при цьому підтверджуючих документів, про сплату готівкових коштів на перевірку не надано (крім товарного чеку від 13.09.2007 р., виданого ОСОБА_5), будь-які реквізити про продавця товару в товарному чеку відсутні, таким чином перевіркою не було можливості ідентифікувати продавця.

Також підзвітною особою ОСОБА_6 згідно авансового звіту від 06.03.2008 р. про використання коштів, видних із каси підприємства видатковим касовим ордером № 120 від 06.03.2008 р. на придбання умивальників у ОСОБА_7 згідно внутрішньої накладної позивача в кількості 5 штук на загальну суму 1400,00 грн., при цьому будь-яких підтверджуючих документів, про отримання готівкових коштів фізичною особою ОСОБА_7 на перевірку не надано.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно ст. 241 цього ж Кодексу встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Частиною першою статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Порушення правил здійснення готівки відбувались у вересні 2007 року та у березні 2008 року, що встановлено вищезазначеним актом перевірки.

Рішення про застосування штрафної санкції відповідачем прийнято у квітні 2009 року, тобто поза межами річного строку встановлено ст. 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно господарських санкцій.

В акті перевірки наведена таблиця порушень, а саме суми коштів, що не підтверджена бухгалтерськими документами про використання та дата авансового звіту.

Поза межами річного строку застосування штрафної санкції за порушення обігу готівки відповідачем розраховано штрафну санкцію за такими операціями:

Дата авансового звіту та сума коштів, що не підтверджена бухгалтерськими документами від 15.02.2008 р. на суму 1042,72 грн., від 05.07.2007 р. на суму 301,00 грн., від 20.08.2007 р. на суму 142,40 грн., від 18.04.2007 р. на суму 770,75 грн., від 21.02.2008 р. на суму 380,00 грн., від 13.09.2007 р. на суму 860,00 грн., від 18.06.2007 р. на суму 1080,00 грн., від 24.10.2007 р. на суму 908,00 грн., від 11.10.2007 р. на суму 459,80 грн., від 06.03.2008 р. на суму 1400,00 грн. та від 22.11.2007 р. на суму 412,00 грн.

Загальна сума штрафної санкції, яка застосована поза межами річного строку становить 7756,67 грн.

Щодо частини суми штрафних (фінансових) санкцій, які застосовані в межах річного строку, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік»бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 3 цього Закону встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. № 88 від первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що позивач надав необхідні документи (накладні), які підтверджують, що кошти продавцями за проданий товар отримані, оскільки накладні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, сільськогосподарська продукція оприбуткована позивачем.

Тобто, наведені обставини вказують на реальність здійснення господарських операцій, сплату коштів та отримання позивачем товару.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підстав для застосування штрафних санкцій у податкового органу не було.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ріпкинському районі Чернігівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 р. у справі №2-а-10592/09/2570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.