Постанова № 24958962, 18.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2012 року № 2а-18962/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" Товариства з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином у розмірі 64 000,00грн. ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - позивач), звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ", (далі - відповідач - 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп", (далі - відповідач - 2), про застосування наслідків нікчемного правочину, стягнення у дохід держави 64000,00 грн. шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» на користь ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» вартості послуг в сумі 64000,00 грн., стягнення з ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» на користь держави вартості матеріальних цінностей та послуг в сумі 64000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» встановлено фінансово-господарські відносини ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» з ТОВ «Леміш Груп», а саме, між даними суб'єктами господарювання укладено договір № 03-09/1 від 03.09.2009 року «про проведення підбору персоналу». Перевіркою також встановлено розбіжності у декларуванні ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» податкового кредиту, а ТОВ «Леміш Груп» податкового зобов'язання з податку на додану вартість. З урахуванням не підписання первинних документів керівником ТОВ «Леміш Груп» та відсутності інформації про наявність у ТОВ «Леміш Груп» основних та обігових фондів, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, позивач у позові вказує про протиправний характер діяльності ТОВ «Леміш Груп» та наявність ознак його фіктивності. З посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач посилається на нікчемність договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року «про проведення підбору персоналу», що укладений між відповідачами, а тому відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України зазначає про необхідність стягнення з відповідачів в дохід держави одержаного за господарським зобов'язанням, вчиненим з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову, зазначив, що господарські операції за спірним договором відповідачами реально здійснені відповідно до вимог законодавства, відповідачем - 1 реально спожито та оплачено послуги із підбору персоналу, надані відповідачем-2, що підтверджується в тому числі фактами працевлаштування конкретних осіб на роботу у ТОВ «Агентство безпеки «КУБ». Крім цього, представник відповідача-1 посилався на те, що станом на момент пред'явлення позивачем позову сплив строк для застосування санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України, на що посилається позивач, а тому доводи позивача є безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити.

ТОВ «Леміш Груп», належним чином повідомлене про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання явки уповноваженого представника не забезпечило, про причини неявки уповноваженого представника не повідомило. Будь-яких заперечень чи пояснень по суті розгляду справи ТОВ «Леміш Груп»не надало.

У судове засідання 05 квітня 2012 року не прибув представник позивача, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору, суд встановив наступне.

Під час проведеної позивачем планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року, встановлено фінансово-господарські відносини позивача з ТОВ «Леміш Груп».

Судом встановлено, що 03.09.2009 року між ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» та ТОВ «Леміш Груп» було укладено договір № 03-09/1 про проведення підбору персоналу.

Відповідно до п. 1.1. даного договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник (ТОВ «Агентство безпеки «КУБ») доручає, а виконавець (ТОВ «Леміш Груп») приймає на себе зобов'язання здійснювати підбор персоналу для замовника з подальшим використанням в якості охоронників. Під підбором персоналу сторони розуміють пропозиції виконавця щодо кандидатів на роботу у замовника в якості охоронників.

П. 2.1. договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року передбачено, що замовник протягом трьох робочих днів з моменту підписання цього договору надає виконавцю необхідні інформацію для проведення підбору персоналу та відпрацювання пропозицій.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що кількість працюючих у ТОВ «Леміш Груп» за 2010 складає 1 чол., а згідно поданої декларації за 2010 рік у ТОВ «Леміш Груп» відсутня інформація щодо наявності основних та обігових фондів. Також позивач посилається на те, що в ході аналізу податкової звітності ТОВ «Леміш Груп» виявлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільний транспорт а також устаткування, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Позивач у позові зазначає крім того, що за результатами опитування певних працівників ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» останні пояснили, що на роботу на підприємство ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» влаштувались через своїх знайомих, які там вже працювали, або через родинні зв'язки.

Позивач зазначає, що за результатами дослідження первинних документів ТОВ «Леміш Груп», а саме договорів, податкових накладних, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткових накладних, рахунків-фактур складено висновки спеціаліста №823 від 21.05.2011 року №895 від 02.06.2011 року, відповідно до яких зображення підписів від імені ОСОБА_1 на первинних документах ТОВ «Леміш Груп», які виписані на адресу ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» ймовірно виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. З урахуванням даних обставин, а також пояснень ОСОБА_1, наданих в рамках розслідування кримінальної справи, порушеної проти ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, позивач дійшов висновку про суперечність договору № 03-09/1 про проведення підбору персоналу від 03.09.2009 року інтересам держави, його нікчемність та наявність підстав для застосування наслідків, визначених у статті 208 Господарського кодексу України.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, не погодився із висновками позивача про нікчемність договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року, так як даний договір реально виконаний і відсутній умисел будь-якої із сторін договору на укладення правочину, що суперечить інтересам держави чи спрямований на заволодіння майном держави, який є необхідною умовою для оцінки договору як такого, що порушує публічний порядок.

Як вбачається із матеріалів справи, виконання договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 62 від 30.09.2009 року, 30 вересня 2009 року ТОВ «Леміш Груп» виписано ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» податкову накладну № 62/300909 за договором № 30-09/1 від 03.09.2009 року в сумі ПДВ 10666,67 грн., загальна суму з ПДВ 64000,00 грн.

Платіжним дорученням № 560 від 12.11.2009 року ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» проведено оплату ТОВ «Леміш Груп»за послуги згідно договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року у сумі 64000,00 грн., в т. ч. ПДВ 10666,67 грн.

Обґрунтовуючи господарську мету укладення договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року, представник відповідача пояснив, що укладення спірного договору було зумовлено тим, що зважаючи на чисельну кількість працівників ТОВ «Агентство безпеки «КУБ», близько 270 чоловік, які були задіяні у провадженні охоронної діяльності підприємства, ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» з метою швидкого підбору персоналу, було вирішено придбати послуги з підбору персоналу третіми особами. Всього ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» було отримано від ТОВ «Леміш Груп» кандидатури 70 осіб-охоронників.

З наявних у справі письмових пояснень щодо обставин оформлення на роботу та наказів про прийняття на роботу вбачається, що за результатами виконання спірного договору відповідачем ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» було прийнято на роботу двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відомості про кандидатури яких були отримані від ТОВ «Леміш Груп». Позивачем зазначена обставина не спростована та не заперечується.

Відповідно до статей 207, 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, за статтею 208 ГК України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК України, застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Статтею 250 ГК України визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Строк визначений у даній нормі є присікаючим.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі виконали спірний договір станом на момент укладення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 62 від 30.09.2009 року та на момент проведення оплати за надані послуги 12.11.2009 року. Таким чином річний строк для застосування санкцій, передбачених статтею 208 ГК України, за виконання договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року почав спливати з 12.11.2009 року. Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів у грудні 2011 року, тобто після спливу строку визначеного статтею 250 ГК України. Водночас, суд зазначає, що застосування приписів частини 1 статті 208 ГК України можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З'ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов'язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 лютого 2010 року.

Таким чином, для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів коштів в дохід держави необхідно встановити факт укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто, нікчемність правочину в розумінні статей 215, 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

В даному випадку у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність правочину, укладеного між відповідачами - договору № 03-09/1 від 03.09.2009 року про проведення підбору персоналу, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину.

Позивачем не доведено наявність протиправного умислу та мети при укладенні договору між відповідачами, не надано доказів на підтвердження факту порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності заподіяної державі шкоди. Таким чином, підстави для висновку про укладення договору з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, відсутні.

Доводи позивача щодо відсутності у ТОВ «Леміш Груп» матеріально-технічної бази для надання послуг ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» є лише припущеннями, котрі ґрунтуються на відсутності інформації про таку матеріально-технічну базу. Не спростовує надання послуг за спірним договором і наявність у ТОВ «Леміш Груп»лише одного працівника. Судом береться до уваги, що доводи позивача щодо кількості працівників та матеріально-технічної бази ТОВ «Леміш Груп» стосуються 2010 року, в той час як спірний договір виконаний відповідачами станом на 2009 рік. До того ж, судом критично оцінюються посилання позивача на опитування працівників ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» щодо їх працевлаштування, так як з урахуванням кількості працівників ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» на момент виконання спірного договору, певні пояснення опитаних працівників не можуть спростовувати фактів працевлаштування решти працівників підприємства, зокрема тих, докази про працевлаштування яких за спірним договором надано ТОВ «Агентство безпеки «КУБ».

Суд також звертає увагу, що письмові пояснення засновника та директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_1 та висновки спеціаліста №823 від 21.05.2011 року №895 від 02.06.2011 року стосовно підписів на певних документах, котрі отримані в рамках розслідування кримінальної справи, не є належними доказами в розумінні ст. 70, 72 КАС України, які встановлюють відповідні юридичні факти.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти (зокрема, вину службових осіб ТОВ «Леміш Груп»у заволодінні майном держави чи у намірі такого заволодіння), є відповідні судові рішення (вироки), що набрали законної сили.

Судом на підтвердження відсутності умислу у відповідача ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» щодо укладення спірного договору з суперечністю інтересам держави та суспільства береться до уваги скасування Постановою Подільського районного суду м. Києва від 10.02.2012 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.03.2012 року, постанови першого заступника прокурора Подільського району м. Києва від 21.11.2011 року про порушення кримінальної справи за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України відносно директора ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» ОСОБА_5

Із матеріалів справи також вбачається, що господарські операції за договором № 03-09/1 від 03.09.2009 року про проведення підбору персоналу були предметом перевірки позивачем ТОВ «Агентство безпеки «КУБ», про що було складено акт від 11.11.2011 року № 444/23-304/32620689 та прийнято стосовно ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» податкові повідомлення-рішення від 02.12.2011 року.

Суд звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 року у справі № 2а-1624/12/2670 скасовано податкові повідомлення-рішення 02.12.2011 р. У Постанові від 13.03.2012 року суд, оцінюючи підстави для донарахування ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» податкових зобов'язань дійшов висновку, що договір № 03-09/1 від 03.09.2009 року не є нікчемним і створює правові наслідки та є реально виконаним. У матеріалах справи відсутні докази щодо набрання Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 року законної сили, а тому суд не враховує як преюдиційні обставини, що встановлені у даній постанові, а оцінює їх сукупності із іншими доказами у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів в обгрунтування позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко