Постанова № 24948498, 12.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15022/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"12" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: Федорової Г.Г., Данилової М.В., Оксененка О.М., Петриченко Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медилайн»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Медилайн»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0000262301, яким ТОВ «Медилайн»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 171 151,08 грн., у тому числі, за основним платежем в сумі 136 920,86 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 34 230,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медилайн»задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0000262301.

Присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медилайн»за рахунок місцевого бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції -скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медилайн»є юридичною особою, зареєстрованою Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.03.2003 року, що підтверджується довідкою № 335 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 157).

В період з 03.06.2011 року по 09.06.2011 року службовими особами Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Медилайн»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «АММО»за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, в ході якої було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 136 920,86 грн., у тому числі за жовтень 2010 року в сумі 14 236,00 грн., листопад 2010 року в сумі 14 689,74 грн., грудень 2010 року в сумі 107 995,12 грн.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт № 275/23-1/32346502 від 20.06.2011 року (а.с. 8-26), на підставі акту якого, ДПІ у Оболонському районі м. Києва 04.07.2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262301, яким ТОВ «Медилайн»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 171 151,08 грн., у тому числі, за основним платежем в сумі 136 920,86 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 34 230,00 грн. (а.с. 27).

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача, 09.09.2011 року ДПА у м. Києві було прийнято рішення № 9001/10/25-114 у відповідності до якого скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0000262301 без змін (а.с. 36-40).

За результатами розгляду повторної скарги позивача, ДПС України було прийнято рішення від 10.10.2011 року № 3386/6/10-2115, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0000262301 та рішення ДПА у м. Києві від 09.09.2011 року № 9001/10/25-114 - без змін (а.с. 46-47).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-XII (далі -Закон № 509-XII), на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно зі статтями 10, 11 Закону № 509-XII, до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) (тут і далі по тексту постанови -в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суддів зазначає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі -Закон № 334/94-ВР) (далі по тексту постанови - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що протягом 2010 року між ТОВ «Медилайн»та ТОВ «АММО»було укладено ряд цивільно-правових угод, які на думку колегії суддів не створюють цивільно-правових наслідків та містять ознаки фіктивності з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так, з акту перевірки вбачається, що в ході перевірки відповідачем, згідно акту від 17.03.2011 року № 233/23-7/37044991 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «АММО»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.03.2010 року по 31.01.2011 року було встановлено, що ТОВ «АММО»зареєстровано громадянином ОСОБА_5, який опитаний 24.01.2011 року ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. До фінансово-господарської діяльності ТОВ «АММО»він відношення не мав, жодних реєстраційних, звітних, бухгалтерських документів та документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «АММО»не підписував та нікого не уповноважував. За юридичною адресою ТОВ «АММО» не знаходиться.

Крім цього, в ході перевірки було встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Загальна інформація про чисельність працюючих на ТОВ «АММО», згідно бази даних ДПІ у Печерському районі м. Києва, відсутня.

На підтвердження факту надання послуг по цивільно-правовим угодам, укладених протягом 2010 року позивачем були надані договори купівлі-продажу, податкові та видаткові накладні та платіжні доручення, що підтверджують факт оплати наданих послуг (а.с. 48-96).

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження факту перевезення закупленого у контрагента товару та не надано жодного документа про оприбуткування та зберігання придбаного товару, що позбавляє можливості зробити висновок про фактичне надання послуг.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пунктів 4.1, 4.2 п. 4 договорів купівлі-продажу, прийняття товару відбувається шляхом підписання акту прийому-передачі товару. Також, продавець (ТОВ «АММО») видає покупцю (ТОВ «Медилайн») гарантійний талон, який містить дату поставки, гарантійний термін обслуговування та заводський номер товару. Проте, акти прийому-передачі товару та гарантійні талони, які б підтверджували отримання товару, матеріали справи не містять, позивачем суду надано не було.

Крім цього, позивачем не надано доказів щодо ділової мети закупки товарів та послуг. Документів, які підтверджують подальше використання товарів і послуг у власній господарській діяльності позивачем не надані.

Підтверджуючих документів, що надають право на формування податкового кредиту ТОВ «Медилайн»та документів, які б могли підтвердити реальність господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «АММО», ні перевіряючим під час перевірки, ні суду надані не були.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності реальності поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Медилайн»від контрагента ТОВ «АММО»- постачальника, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Отже, ТОВ «Медилайн»відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єком господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Підпунктом 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до викладеного, відшкодування податку на додану вартість можливе лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування податку на додану вартість. При цьому, несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга розглядається як обставина, що свідчить про відсутність надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету, а отже, виключає можливість бюджетного відшкодування.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ «Медилайн»згідно поданих декларацій за період з жовтня 2010 року по грудень 2010 року було включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по ТОВ «АММО», які на момент виникнення податкового кредиту, не були підтверджені даним контрагентом, тобто не були віднесені до податкового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Медилайн»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Медилайн»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення -відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Данилова М. В.

Оксененко О.М.