Ухвала суду № 24948479, 12.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13573/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: за участю:Федорової Г.Г., Данилової М.В., Оксененка О.М., Петриченко Ю.П., представника апелянта -Вакуленка С.В., представника відповідача -Оксененко К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.08.2011 року № 0000502302, яким ТОВ «Телесистеми України»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 304 671,00 грн., у тому числі 304 670 -за основним платежем та 1,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Телесистеми України»є юридичною особою, зареєстрованою Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 09.11.2006 року, що підтверджується Свідоцтвом Серії А00 № 780183 (а.с. 48).

08 листопада 2011 року посадовою особою відповідача було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Телесистеми України»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Укртурпром ВС».

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 304 670,00 грн., у тому числі, за квітень 2011 року на суму 132 827,00 грн., за травень 2011 року на суму 171 843,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт № 4108/23-222-34726705 від 08.08.2011 року, який був підписаний позивачем із запереченнями (а.с. 10-24), на підставі якого, ДПІ у Дніпровському районі м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.08.2011 року № 0000502302, яким ТОВ «Телесистеми України»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 304 671,00 грн., у тому числі 304 670,00 грн. -за основним платежем та 1,00 -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 9).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а»п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що 06.04.2011 року між ТОВ «Телесистеми України»(Покупець) та ТОВ «Укртурпром ВС»(Постачальник) було укладено договір поставки № 201104, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця обладнання, продукцію матеріально-технічного призначення й іншу продукцію, узгоджену Сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти поставлений товар і оплатити Постачальникові його вартість, передбачену даним Договором. Фактично поставлена кількість товару, прийнятого Покупцем, визначається згідно даних товаросупроводжувальних документів встановленої форми. Взаєморозрахунки проводяться відповідно до фактично поставленої кількості товару (а.с. 32-34).

На виконання умов договору поставки, ТОВ «Укртурпром ВС»виписало видаткові накладні № 67 від 28.04.2011 року, № 92 від 05.12.2011 року, податкові накладні за № 179 від 28.04.2011 року, № 366 від 05.05.2011 року (а.с. 35-36, 85-86).

В рахунок оплати за виконані роботи ТОВ «Телесистеми України»перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Укртурпром ВС»на загальну суму 1 828 021,38 грн., в т.ч. ПДВ -304 670,23 грн.

При цьому, з акту перевірки вбачається, що в ході перевірки згідно матеріалів, отриманих від ГВПМ ДПІ у Дніпроавському районі м. Києва від 04.08.2011 року № 4314/7/26-4/52 було встановлено, що ТОВ «Укртурпром ВС»має ознаки фіктивності.

Так, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Укртурпром ВС»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість, в ході якої було встановлено, що директор ТОВ «Укртурпром ВС»ОСОБА_8 не є засновником та директором даного підприємства, документів по фінансово-господарській діяльності не підписував (акт від 06.06.2011 року № 1374/23-04/37270433)

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_8 пояснив, що він за винагороду підписав засновницькі (установчі) документи ТОВ «Укртурпром ВС», після чого ніякого відношення до діяльності вказаного підприємства не мав і не має. Жодного звітного документа не підписував, договорів чи будь-яких інших угод від імені ТОВ «Укртурпром ВС»не укладав та не підписував, до діяльності ТОВ «Телесистеми України»ніякого відношення не має, поставку товарів, робіт (послуг) на користь ТОВ «Телесистеми України»ні від себе, ні від ТОВ «Укртурпром ВС»не здійснював. Крім цього, ОСОБА_8 засвідчив, що пред'явлені для огляду первинні документи від імені ТОВ «Укртурпром ВС», які містяться в матеріалах справи, не складав, не підписував і нікого на це не уповноважував. Підписи, які містяться на документах, йому не належать.

Відповідач заперечує щодо правомірності договору поставки та мотивує це тим, що останній носить фіктивний характер, оскільки підписи на первинних документах, наданих позивачу його контрагентом, здійснені від імені громадянина ОСОБА_8 не мають юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 18. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок), усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, тобто особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Видаткові та податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах даної справи, були підписані особою, яка не мала на це права підпису та не була наділена повноваженнями на здійснення відповідних господарських операцій від імені ТОВ «Укртурпром ВС». У зв'язку з цим, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ТОВ «Телесистеми України»неправомірно сформований податковий кредит з ПДВ по операціях з поставки товарів (робіт, послуг) ТОВ «Укртурпром ВС».

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій позивача по віднесенню до податкового кредиту грошових коштів по угодах з ТОВ «Укртурпром ВС».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Данилова М. В.

Оксененко О.М.

Повний текст ухвали складено та підписано -18.06.12р.