Ухвала суду № 24944190, 05.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2012 р.

справа № 2а-0870/5615/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря –Цьока І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Енергодар Запорізької області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі №2а-0870/5615/11 за позовом Приватного підприємства «Комем-10»до Державної податкової інспекції в м.Енергодар Запорізької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Приватне підприємство «Комем-10»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011 року №0000971601, яким позивача зобов’язано сплатити штраф за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань. Позиція позивача ґрунтується на вимогах Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого податковий орган не наділений повноваженнями самостійно змінювати призначення платежів, які визначено платником податків.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року позовні вимоги Приватного підприємства «Комем-10»задоволено. Постанова суду мотивована тим, що Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачалося право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, у зв’язку з чим прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на такі дії, є неправомірним.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекції в м.Енергодар Запорізької області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на вимоги Податкового кодексу України, яким податковим службам надано повноваження зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх податкових періодів незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків. Аналогічне право, на думку заявника апеляційної скарги, було визначено пп. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким визначався порядок погашення податкового боргу. Зарахування платежів у календарній черговості погашення податкового боргу, не є зміною призначення платежу, як про те зазначено судом першої інстанції.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що повноважними особами ДПІ в м.Енергодар Запорізької області 22.12.2010 р. була проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Комем-10»з питань повноти та своєчасності сплати державного бюджету податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено Акт № 143/16-011/25214044 від 06.06.2011р., в якому зазначені порушення вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість та з податку прибутку приватних підприємств.

На підставі акту перевірки, 17.06.2011 року, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000971601, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 5909, 45 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказував на те, що податковий орган не наділений повноваженнями самостійно змінювати призначення платежу та з огляду на це, зазначав про необґрунтованість висновків ДПІ про порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань, які зроблено податковим органом з огляду на здійснені позивачем платежі, цільове призначення яких не стосуються погашення податкового боргу попередніх періодів.

Позиція податкового органу у спірних правовідносинах, з огляду на обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, полягає у наступному.

Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

На думку податкового органу, незважаючи на бажання платника податків спрямовувати кошти на сплату поточних зобов’язань, ДПІ мала правові підстави здійснювати зарахування таких платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів.

Отже, фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у тому, чи наділений податковий орган повноваженнями щодо погашення податкового боргу платника, шляхом зміни цільового призначення платежів, самостійно визначених таким платником податків.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачалося право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкове зобов'язання платника податків - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

В той же час, згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику і податковий орган не може самостійно змінювати призначення такого платежу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами ДПІ про те, що функцію контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, покладено на органи державної податкової служби.

В той же час, суд зауважує, що, на період виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкові органи не були наділені повноваженнями щодо зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Вичерпний перелік заходів, які вживаються податковим органом з метою виконання зазначених функцій, визначено Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача стосовно зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, у зв'язку з чим є протиправним і рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій, які прийнято внаслідок неправомірних дій ДПІ щодо зміни цільового призначення платежу.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 20.06.2011р., яку прийнято за результатами розгляду справи за позовом ДП «Харківський завод транспортного устаткування».

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що Податковим кодексом України органи державної податкової служби наділені повноваженнями щодо зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх податкових періодів незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків. В той же час, встановлені обставини справи, на які обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції, свідчать про те, що відповідні платежі, які здійснювались позивачем та які зараховувались ДПІ у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів, не дивлячись на призначення цих платежів, мали місце у 2009-2010 роках, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України. Таким чином, на час вчинення ДПІ дій щодо зарахування платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів, повноваження податкових служби визначалися Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким, як зазначено вище, не було надано повноважень ДПІ зараховувати сплачені платником податку сум у рахунок податкового боргу, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах апеляційної скарги, не існує.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Енергодар Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року у справі №2а-0870/5615/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 06.06.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк