Постанова № 24944044, 31.05.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2012 р. справа № 2а-12617/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря -Шкуропадської В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДніпроСнабСервіс»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року у справі №2а-12617/10/0470 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДніпроСнабСервіс»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДніпроСнабСервіс»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000072301/0 від 30.09.2010 року, яким визначено податкові зобов'язання за платежем податок на додану вартість 97366,80 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована правомірністю висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, з огляду на нікчемність укладеного правочину між позивачем та ТОВ «Ялонз»по взаємовідносинам з яким, позивачем до складу податкового кредиту віднесено спірні суми ПДВ.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «ДніпроСнабСервіс»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування підприємством податкового кредиту. Отримана податкова накладна від контрагента, враховуючи реальність господарської операції, є підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «ДніпроСнабСервіс», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ялонз»за період з 01.082.2008 р. по 30.121.2008р. та з 01.02.2009 р. по 28.02.2009р..

За результатами перевірки складено Акт №1815/233-32944401 від 14.09.2010 року, в якому зроблено висновок про порушення підприємством п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість у серпні 2008 р. на суму 11541, 67 грн., у вересні 2008 р. -14441, 20 грн., у жовтні 2008 р. -15103, 33 грн., у листопаді 2008 р. -2191, 67 грн., у лютому 2009 р. -21633, 33 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що 01.08.2008р. між ТОВ «ДніпроСнабСервіс» та ТОВ «Ялонз»укладено договір № 25, відповідно до умов якого ТОВ «Ялонз»надавало послуги по переробці металопрокату та металопродукції.

Вказаний договір ДПІ вважає нікчемним, оскільки ТОВ «Ялонз»за місцем реєстрації не знаходиться, згідно реєстраційних документів засновником та директором ТОВ є ОСОБА_1, яка надала пояснення, що не має відношення до вказаного підприємства, жодних документів не підписувала, місцезнаходження статутних документів та печатки підприємства їй не відомо.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку, що угоду укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода про надання послуг є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 30.09.2010 р. №0000072301/0, яким підприємству визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 97366,80 грн., з яких 64911, 20 грн. - за основним платежем, 32455, 60 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Вказані висновки суду обґрунтовані нікчемністю укладено договору між ТОВ «ДніпроСнабСервіс» та ТОВ «Ялонз».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Ялонз»01.08.2008 р. укладено договір № 25, про переробку металопрокату та металопродукції.

В акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відображено наступні обставини. На виконання договору ТОВ «Ялонз»виписано рахунок-фактуру від 29.08.2008 р. № 3 на суму 69250 грн., від 30.09.2008 р.№ 39 -86647, 20 грн., від 31.12.2008 р. № 48 -90620 грн., від 30.11.2008 р. № 59 - 13150 грн., від 28.02.2009 р. № 15 на суму 129800 грн.. Крім того, між сторонами договору складено акти виконаних робіт №25/08/08 від 29.08.08., №25/08/09 від 30.09.08., №25/31/10 від 31.10.08., №25/31/11 від 30.11.08., 25/28/02 від 28.02.2009р. Виконавцем робіт видано податкові накладні на загальну суму ПДВ 64 911,2грн. Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі. ТОВ «ДніпроСнабСервіс» є кінцевим споживачем послуг.

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів ДПІ жодних зауважень висловлено не було.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання послуг, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами, використання придбаних послуг позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що на час здійснення господарських операцій ТОВ «Ялонз»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Тобто, на час здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Ялонз»могло видавати податкові накладні, на підставі яких, сплачені суми ПДВ, було віднесено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Ялонз»податкові накладні, які містять у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості послуг, які поставлені ТОВ «Ялонз», до складу податкового кредиту.

З огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податковим органом взагалі не досліджувалась господарська операція, за наслідками якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновків про завищення позивачем податкового кредиту ДПІ дійшла лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача -ТОВ «Ялонз», укладені правочині від імені якого, на думку ДПІ, є нікчемними.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність постачальника за місцем своєї реєстрації та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Ялонз»», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Ялонз»укладено договір надання послуг. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Відносно доводів ДПІ про те, що первинні документи від імені ТОВ «Ялонз»підписані не його керівником, а не встановленою особою, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»відповідальність за недостовірність відображених у первинних документах даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Отже, відповідальність за достовірність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності від імені ТОВ «Ялонз», покладається виключно на посадових осіб ТОВ «Ялонз», якими складено та підписано первинні документи.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які можливо допускалися його контрагентом (ТОВ «Ялонз»).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДніпроСнабСервіс»- задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року у справі №2а-12617/10/0470 - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 р. №0000072301/0, яке прийнято державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська -визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 01.06.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк