Ухвала суду № 24941266, 20.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2012 р.Справа № 2-а-4949/10/1470

Категорія: 8.1.1Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2010 року у справі за позовом Казенного підприємства «Дослідно-проектний центр кораблебудування» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00004936/1, №00005536/1 від 09.07.2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Казенне підприємство «Дослідно-проектний центр кораблебудування»звернулось у суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00004936/1, №00005536/1 від 09.07.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що згідно вимог п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість»ознакою поставки товарів є передача права власності на товар, в той час як поставка послуг передбачає лише надання права на розпорядження та користування товарами. Згідно п. 3.4 договору комісії №3/23-Д від 16.02.2007 року «Право власності на Документацію переходить від Комітента до Покупця після поставки вантажу в аеропорт м. Ханой». Згідно п. 2.4 договору комісії №3/66-Д від 07.05.2008 року «Право власності на Документацію переходить від Комітента до Покупця після доставки вантажу в аеропорт Пекін». Товар, право власності на якій перейшло від Позивача до іноземного замовника, є товаром військового призначення. Позивач не міг безпосередньо передати іноземному замовнику товари військового призначення, що і зумовило укладення ним договорів комісії за ДК «Укрспецекспорт»як суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів. Виходячи з чого, відносини щодо надання послуг мали місце лише між позивачем та ДК «Укрспецекспорт», яким в інтересах позивача як Комітента було вчинено дії щодо поставки товарів покупцю (іноземному замовнику). Позивачем було здійснено поставку товару військового призначення, а не поставку послуги, тому позивачем правомірно було застосовано нульову ставку з ПДВ.

Відповідачем позовні вимоги визнані не були з тих підстав, що згідно до вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Пункт 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пункт 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» надає право лише при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг застосовувати «0»ставку податку до бази оподаткування. Товар, у митному розумінні, це будь-яке рухоме майно, яке переміщується через митний кордон України, а тому, таке поняття «товару», у митному розумінні неможливо ототожнювати з поняттям «товар»в розумінні системи оподаткування. Для системи оподаткування немає ніякого значення термін «товари військового призначення», а має значення тільки чи це товар чи послуга. Для митного законодавства термін «товари військового призначення»міститься у самому терміні, яке визначено в статті 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання»: до товарів військового призначення, в сукупності з кількома «речами»також відноситься і «технічні дані»- проекти, плани, креслення тощо, тобто документація, як кінцевий продукт укладеної угоди, предметом якої є надання послуг по здійсненню документації (технічно розробки) по ремонту технічного обладнання, тобто те, що у даному випадку податковими органами, в контексті законодавства про оподаткування розцінюється як послуга. Так, позивачем не здійснювалось експортних операцій з експорту товарів, а надані послуги згідно актів прийому-передачі технічної документації по договорам комісії повинні були оподатковуватися за ставкою 20 відсотків.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 09 липня 2010 року за №00004936/1, від 09 липня 2010 року №00005536/1.

Відповідачем на зазначену постанову була подана апеляційна скарга. Апелянт просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову Казенного підприємства «Дослідно-проектний центр кораблебудування»відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що у серпні 2007 року позивач здійснював експортні операції, предметом яких був товар військового призначення на загальну суму 2 272 500,00 грн. відповідно до договору комісії №3/23-Д від 16.02.2007 року з ДП ДК «Укрспецекспорт»ДГЗІФ «Укрінмаш». Предметом договору-комісії було зобов'язання комісіонера укласти і виконати від свого імені, в інтересах Комітента та за його рахунок, Контракт з іноземним замовником на виготовлення і постачання проектно-конструкторської документації на створення артилерійського катера на базі проекту швидкохідного судна морської поліції типу ТТ-400». Здійснення експортної операції по вищевказаному договору підтверджується належним чином оформленою вантажно-митною декларацією (ВМД) за № 100000012/7/587070 від 17.08.2007 року.

У лютому 2009 року позивач здійснював експортні операції на загальну суму 2 387 000,00 грн. відповідно до договору комісії №3/66-Д від 07.05.2008 року з ДП ДК «Укрспецекспорт»ДГЗІФ «Укрінмаш». Предметом договору-комісії було зобов'язання комісіонера «укласти і виконати від свого імені, в інтересах Комітента та за його рахунок, Контракт з іноземним замовником на розробку, виготовлення і постачання документації». Здійснення експортної операції по вищевказаному договору підтверджується належним чином оформленою вантажно-митною декларацією (ВМД) за № 100000012/9/972368 від 10.02.2009 року.

У травні 2009 року Позивач здійснював експортні операції на загальну суму 7 625 200,00 грн. відповідно до договору комісії № ШЕ -16.21 -236-Б/К-08 року з ДК «Укрспецекспорт». Предметом договору-комісії було зобов'язання комісіонера «за дорученням Комітента за плату вчинити правочин з продажу «Типової документації в забезпечення створення інформаційно-обчислювального центру великого корабля», що розробляється Комітентом, надалі-Товар, від свого імені за рахунок Комітента». Здійснення експортної операції по вищевказаному договору підтверджується належним чином оформленою вантажно-митною декларацією (ВМД) за № 100000012/9/972788 від 14.05.2009 року.

З 19.04.2010 р. по 27.05.2010 р. відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2009 року. За результатами перевірки було складено акт №518/36/14307618 яким встановлено порушення п.1.4 ст.1, пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п. 4.1 ст.4. п. 6.1. п.6.2, п.6.5 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3. ст.7 Закону України від 03.04.97 №168797-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами та доповненнями, суть якого полягає в тому, що Позивачем застосовано нульову ставку податку на додану вартість при поставці послуг по укладеним договорам комісії на розробку, виготовлення і постачання документації, яка здійснюється на митній території України, де підприємство зареєстровано платником податку на додану вартість в сумі 2 456 940.00 грн.. у т. ч. по періодах: серпень 2007 року - на суму 454 500.00 грн.; лютий 2009 року - на суму 477 400,00 грн.; травень 2009 року - на суму 1 525 040,00 грн. Не погоджуючись з вищевказаним Актом 01.06.2010 року Позивачем було подано заперечення до Акту перевірки.

09 червня 2010 року, на підставі встановлених актом перевірки порушень, Відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення № 00004936/0, згідно з яким позивачу донараховано податок на додану вартість - 2 439 425,00 грн. та фінансову санкцію - 1 219 922,50 грн., та № 00005536/0, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2008 року - 26 104,00 грн. та застосовано фінансову санкцію - 13 052,00 грн. 21.06.2010 року.

Позивач оскаржив зазначені рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві. Рішенням СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 09.07.2010 року за № 17971/10/25-014 скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 09.06.2010 року № 00004936/0 та № 00005536/0 без змін; та рішеннями від 09.07.2010 року № 00004936/1 позивачу донараховано податок на додану вартість - 2 439 425,00 грн. та фінансову санкцію - 1 219 922,50 грн., та № 00005536/1, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року - 26 104,00 грн. та застосовано фінансову санкцію - 13 052,00 грн.

Наведені рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень оскаржені позивачем до суду. З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0»відсотків до бази оподаткування.

Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Поставка товарів (п. 1.4 Закону) - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу. міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт). Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставка товару відрізняється від поставку послуг за такою ознакою, як перехід права власності на результати діяльності поставщика.

Згідно п. 3.4 договору комісії № 3/23-Д від 16.02.2007 року «Право власності на Документацію переходить від Комітента до Покупця після доставки вантажу в аеропорт м. Ханой». Згідно п. 2.4 договору комісії № 3/66-Д від 07.05.2008 року «Право власності на документацію переходить від Комітента до Покупця після доставки вантажу в аеропорт Пекін». Зазначене свідчить про поставку позивачем товару, в розумінні п.1.4 Закону «Про податок на додану вартість».

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство не дає чіткого визначення поняттю «послуга», але за загальним правилом до цієї категорії віднесені дії, які не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта. Відповідно до глав 63-74 ЦК України, для усіх договірних зобов'язань з надання послуг притаманним є те, що їх нематеріальні результати не існують окремо від виконавців цих послуг і споживаються кредитором у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності боржником. Також, згідно економічної теорії, суттєвою різницею між товаром та послугою є те, що остання, як правило, не має матеріальної форми, не може бути накопленою, та споживається в момент її створення.

Судова колегія вважає, що у даному випадку, мова їде про технічну документацію, яка придбавається за плату і передбачає перехід права власності на неї. та яка створена в матеріальній формі, може зберігатися протягом будь-якого часу та у подальшому може бути перепродана її набувачем іншій особі. Крім того, вона не втрачає економічних якостей, що притаманні товару (зокрема, свою ціну) й у разі, якщо покупець навіть після її створення відмовиться від її споживання (наприклад, відмовиться від договору купівлі-продажу цієї документації).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставка цієї документації повністю відповідає визначенню поняття «поставка товарів», яке надано у вищенаведеній нормі п.1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того слід звернути увагу на специфічність правовідносин з виконання господарських договорів між позивачем, Комісіонером та покупцем-іноземним замовником, оскільки предметом даних господарських операцій були товари військового призначення.

Відповідно до чинного законодавства України товари військового призначення є специфічним товаром, міжнародні передачі якого вимагають державного контролю з метою забезпечення захисту національних інтересів України дотримання нею міжнародних зобов'язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях. Суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання»є зареєстрований спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного та експортного контролю суб'єкт підприємницької діяльності України, який має намір здійснювати або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську) діяльність.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач безпосередньо не мав правомочності передати іноземному замовнику товари військового призначення, що і зумовило укладення ним договорів комісії з ДК «Укрспецекспорт»як суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів. Так встановлено, що відносини щодо надання послуг мали місце лише між позивачем та ДК «Укрспецекспорт», яким в інтересах позивача як Комітента було вчинено дії щодо поставки товарів Покупцю-іноземному замовнику.

Вимогами ст. 1011 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Так, за договором комісії послуга надається комісіонером комітентові. Отже, висновок Відповідача про те, що Позивач надав послугу своєму комісіонеру, виготовивши документацію технічного проекту в обсязі перепроектування, не узгоджується з нормами чинного цивільного законодавства України.

Пунктом 3 Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 574, визначено, що ВМД застосовується під час декларування транспортних засобів і товарів, що переміщуються через митний кордон України юридичними або фізичними особами, яким вони належать, або уповноваженими ними особами.

Відповідно до другого абзацу п. 8 Положення про вантажну митну декларацію, оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

При митному оформленні ВМД № 100000012/7/587070 від 17.08.2007 року та ВМД № 100000012/9/972368 від 10.02.2009 року в графі Відправник/Експортер ВМД було зазначено КП «Дослідно-проектний центр кораблебудування».

Відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації затвердженої Наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307 у графі 9 ВМД при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов'язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента. У графі 9 ВМД № 100000012/9/972788 від 14.05.2009 року вказано ДК «Укрспецекспорт»- комісіонер. Казенне підприємство «Дослідно-проектний центр кораблебудування»- комітент.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача щодо поставки товару саме ним, підтверджено органом митного контролю, оформленням ВМД № 100000012/7/587070 від 17.08.2007 року, № 100000012/9/972368 від 10.02.2009 року та № 100000012/9/972788 від 14.05.2009 року.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2010 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 25.06.2012 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький