Ухвала суду № 24937397, 03.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2012 р.Справа № 2а-15555/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Русанова В.Б.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Коновалов О.А.

представника відповідача -Хищенко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2012р. по справі № 2а-15555/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснаб»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Промснаб», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0004452302 від 14.11.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 477210,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 238605,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.12 р. по справі № 2а-15555/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.12 р. по справі № 2а-15555/11/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 3849/235/24124416 від 02.11.11 р. позапланової документальної виїзної перевірки підприємства позивача з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Футур-10», ТОВ «САТУР-СЮ»за період з 01.07.11 р. по 31.07.11 р., в якому були зафіксовані порушення підприємством вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за липень 2011 р. в розмірі 477210,0 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язували з безпідставним віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Футур-10»та ТОВ «САТУР-СЮ», оскільки за наявною у відповідача інформацією, отриманою від ДПІ у Московському районі м. Харкова та ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, не можливо було провести зустрічну звірку по цим контрагентам, які не подали на перевірку документи, а також ці платники податків звітували перед органами ДПС без повного визначення об'єкту оподаткування. Вказані факти стали підставою для висновку відповідача про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Промснаб»з ТОВ «Футур-10»та ТОВ «САТУР-СЮ», оскільки вони не спричиняють реального настання правових наслідків та порушують публічний порядок.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив надані до матеріалів справи документи по операціям, здійсненим позивачем: договір б/н від 07.07.11 р., укладений позивачем (покупець) з ТОВ «Футур-10»(постачальника), предметом якого є поставка торгового обладнання, та договір б/н від 14.07.11 р., укладений позивачем (покупець) з ТОВ «Сатур-СЮ»(постачальник), предметом якого є поставка торгового обладнання, і зробив висновок про те, що вказані правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Проведення поставок ТОВ «Футур-10»та отримання позивачем від цього контрагента товару підтверджені видатковими накладними № 707009 від 07.07.11 р. на суму 36200,0 грн., № 707010 від 07.07.11 р. на суму 90000,0 грн., № 807008 від 08.07.11 р. на суму 99615,0 грн., № 807009 від 08.07.11 р. на суму 99615,0 грн., № 807010 від 08.07.11 р. на суму 99615,0 грн., № 807011 від 08.07.11 р. на суму 99615,0 грн., № 807012 від 08.07.11 р. на суму 29300,0 грн., № 807013 від 08.07.11 р. на суму 27500,0 грн., № 807014 від 08.07.11 р. на суму 98000,0 грн., № 1204011 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207012 від12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207013 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207014 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207015 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207016 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207017 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн., № 1207018 від 12.07.11 р. на суму 99700,0 грн.

Проведення поставок та отримання товару від ТОВ «Сатур-СЮ»підтверджені видатковими накладними від 14.07.11 р. № 140705 на суму 36200,0 грн., № 140706 на суму 36200,0 грн., № 140707 на суму 36200,0 грн., № 140708 на суму 36200,0 грн., № 140709 на суму 36200,0 грн., № 140710 на суму 36200,0 грн., № 140711 на суму 36200,0 грн., № 140712 на суму 36200,0 грн., № 140713 на суму 36200,0 грн., № 140714 на суму 36200,0 грн., від 15.07.11 р. № 150704 на суму 99700,0 грн., № 150705 на суму 99700,0 грн., № 150706 на суму 99700,0 грн., № 150707 на суму 99700,0 грн., № 150708 на суму 99700,0 грн., № 150709 на суму 99700,0 грн., № 150710 на суму 99700,0 грн., від 18.07.11 р. № 180703 на суму 24300,0 грн., № 180704 на суму 24300,0 грн., № 180705 на суму 24300,0 грн., № 180706 на суму 36200,0 грн., № 180707 на суму 36200,0 грн., № 180708 на суму 36200,0 грн., № 180709 на суму 36200,0 грн., № 180710 на суму 36200,0 грн., № 180711 на суму 36200,0 грн., № 180712 на суму 36200,0 грн.

Наявність вище перелічених документів та отриманих позивачем по цим операціям податкових накладних, перелік яких наведений в акті перевірки, відповідачем не заперечувалась. Також в акті перевірки відсутні дані про те, що вказані документи, в т.ч. податкові накладні, мали вади форми.

Крім того, на підтвердження реальності проведених операцій позивачем до матеріалів справи були надані документи про транспортування отриманого торговельного обладнання до місця його подальшого зберігання та експлуатації (за місцезнаходженням магазинів ТОВ «Промснаб»за адресами: м. Харків, вул. Краснодарська, 181-А, м. Харків, вул. Дружби народів, 279, що належать позивачу на праві власності), яке здійснювалось перевізником ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_2, ліцензія на перевезення НОМЕР_3 терміном дії безстроково) на підставі договору № 01/07/11 від 01.07.11 р. на транспортно-експедиційне обслуговування автомобільним транспортом. Надані послуги ОСОБА_3 оформлювались заявками на транспортне обслуговування, актами здачі-прийому наданих послуг, товарно-транспортними накладними. Відповідно до наданих ТОВ «Промснаб»актів приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів частина обладнання була введена в експлуатацію в якості основних засобів для їх використання у господарській діяльності підприємства - здійснення роздрібне торгівлі.

Судом першої інстанції також було з'ясовано, що сторони за вищевказаними правочинами узгодили проведення розрахунків шляхом передачі простих векселів, що не заперечувалося відповідачем.

Як вказано в акті перевірки і на цьому наполягає відповідач в апеляційній скарзі, висновки про неможливість реального проведення поставки товарів ґрунтуються на поясненнях працівників ТОВ «Сатур-СЮ», які обізнані про проведені господарські операції лише в загальних рисах, та на поясненні директора ТОВ «Футур-10», які за висновками ВПМ ДПІ Комінтернівського району м. Харкова не доказують реальність виконання ним ролі керівника підприємства.

Досліджуючи дані обставини, суд першої інстанції вказав на те, що вони, з огляду на положення ПК України, не є підставами для висновку контролюючого органу про завищення суми податкового кредиту з ПДВ. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України вчинення платником податків правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Зважаючи на те, що відповідачем не доведена належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а позивачем надані належним чином оформлені документи, які підтверджують не тільки факт отримання товарів, а і використання їх у власній господарській діяльності, суд першої інстанції зробив висновок про законність позовних вимог, які і були задоволені.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, і вважає доцільним також вказати на те, що висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.12 р. по справі № 2а-15555/11/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2012р. по справі № 2а-15555/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2012р. по справі № 2а-15555/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснаб»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

В.Б. Русанова

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 09.04.2012 року.