Ухвала суду № 24937274, 06.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012 р.Справа № 2а-12438/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-12438/11/2070

за позовом Асоціації підприємств «Співдружність»

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Асоціація підприємств «Співдружність», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лозівської ОДПІ Харківської області № 0000571502 від 08.09.11 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 80212,0 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20053,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.11 р. по справі № 2а-12438/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.11 р. по справі № 2а-12438/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що Асоціація підприємств «Співдружність»зареєстрована як юридична особа Виконавчим комітетом Лозівської міської ради № 112 від 18.02.93 р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 494016 від 18.02.93 р. (а.с.41). На податковий облік в органах державної податкової служби взято 18.02.93 р. за № 46 та перебуває на обліку в Лозівській ОДПІ у Харківській області. У періоді, за який проводилась перевірка, позивач був зареєстрований платником ПДВ з 14.10.04 р. відповідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 28145243 від 14.10.04 р., виданого Лозівською ОДПІ, індивідуальний податковий номер -226294820275.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 54/15-228 від 29.08.11 р. камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ за червень 2011 р., в якому зафіксовані факти порушення вимог п. 200.4 «б»ст. 200, абз. 1 та абз. 2 п. 123.1 ст. 123 ПК України та п. 4.6.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України № 41 від 25.01.11 р., які призвели до завищення залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на суму 80212,0 грн., в наслідок чого підприємством завищений залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) на суму 80212,0 грн. Вказаний акт перевірки позивачу був надісланий поштою і отриманий 31.08.11 р. за вхідним № 524.

Не погодившись з висновками акту камеральної перевірки № 54/15-228 від 29.08.11 р., позивач направив заперечення № 694 від 02.09.11 р. (а.с. 36-38), на які була надана відповідь № 7563/10/15-212 від 08.09.11 р., де зазначено, що висновки акту перевірки вважаються правомірними, а заперечення такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 39).

Як вказано в акті перевірки від 29.08.11 р., при її проведенні були використані податкова декларація з ПДВ за червень 2011 р. та акт № 269/23-304/22629483 від 23.03.11 р. позапланової невиїзної перевірки, в якому був зроблений висновок про зменшення задекларованої суми залишку від'ємного значення ПДВ, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по р. 26 декларації на загальну суму 80212,0 грн. Оскільки у податкових деклараціях за квітень-червень 2011 р. платник не врахував результати акту перевірки від 23.03.11 р., перевіряючим був зроблений висновок про порушення позивачем п. 4.6.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України № 41 від 25.01.11 р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що ним був досліджений акт № 269/23-304/22629483 від 23.03.11 р. позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з контрагентами - постачальниками за період з 01.12.10 р. по 31.12.10 р., в якому були зроблені висновки про порушення вимог п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»в результатів заниження позитивного значення по р. 20 декларації за грудень 2010 р. в сумі 80212,0 грн., у зв'язку з чим була зменшена задекларована сума залишку від'ємного значення ПДВ по р. 26 всього в сумі 80212,0 грн. за грудень 2010 р.

Судом першої інстанції було встановлено, що директор АП «Співдружність»відмовився від підписання акту перевірки, про що фахівцями Лозівської ОДПІ був складений акт відмови від підпису № 112/23-304/22629483 від 23.03.11 р. (а.с. 102-103). Крім того, не погодившись із висновками Лозівської ОДПІ, викладеними в акті перевірки, директором АП «Співдружність»був направлений лист № 632 від 09.08.11 р. до відповідача, в якому він просить скасувати зроблений в акті перевірки висновок щодо завищення податкового кредиту на суму 80211,6 грн. (а.с.33-34). Відповідачем на цей лист була надана відповідь № 651 від 17.08.11 р., в якій зазначається, що після проведеної перевірки Лозівська ОДПІ не приймала відносно підприємства позивача податкове повідомлення-рішення, оскільки сплинув термін для ознайомлення з актом перевірки та відповідного прийняття на його підставі податкового повідомлення-рішення (а.с. 35).

Проте при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідачем були враховані дані перевірки, викладені в акті № 269/23-304/22629483 від 23.03.11 р., за яким не було прийняте самостійне податкове повідомлення-рішення, в якому були б визначені податкові зобов'язання або яким зменшена сума бюджетного відшкодування.

В постанові суду першої інстанції зазначено, що відповідно п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: п. 83.1.1 - документи, визначені цим Кодексом; п. 83.1.2 - податкова інформація; п. 83.1.3 - експертні висновки; п. 83.1.4 - судові рішення; п. 83.1.6 - інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи ДПС. Проте викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з вищеописаних джерел. Відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух товару, грошових коштів у безготівковій формі, що не заперечувалось представником відповідача, без використання інформації щодо можливої зовнішньоекономічної діяльності позивача, яку б можливо було отримати при координації та взаємодії з митними органами, безпідставно зробив висновок про відсутність в діяльності позивача об'єктів оподаткування ПДВ, що є незаконним.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що відповідно п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток чи від'ємного значення суми ПДВ платника податків, передбачену дійсним Кодексом чи іншим законодавством якщо, зокрема (п. 54.3.2) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених в його податкових (митних) декларація, уточнюючих розрахунках. Відповідно п. 58.1 ст. 58 ПК України у разі якщо сума грошового зобов'язання платника податку, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно ст. 54 дійсного Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

У випадку виявлення перевіряючим факту заниження позивачем податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень, у спірних правовідносинах закон не передбачає. На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України № 2518/7/23-4017/89 від 31.01.11 р. «Щодо окремих питань стосовно перевірок», де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на те, що будь-яких нарахувань податкових зобов'язань або зменшення податкового кредиту шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки від 23.03.11 р. не відбулося, то самі по собі висновки працівника Лозівської ОДПІ Харківської області не можуть зобов'язувати платника податків враховувати їх при декларуванні податкових зобов'язань за відповідні звітні періоди.

Також колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в акті перевірки від 29.08.11 р. відсутні дані про дослідження перевіряючим будь-яких господарських операцій позивача, а в оскарженому податковому повідомленні-рішенні відсутнє посилання на акт перевірки від 23.03.11 р., тому у суду першої інстанції не було підстав досліджувати обставини, які відповідач не відобразив в акті перевірки.

Слід відмітити, що в апеляційній скарзі апелянт наполягає на «виписані акти нікчемності, якими за грудень 2010 р. було повністю знято податковий кредит, тобто була доведена доказова база щодо нікчемності укладених правочинів». Проте ні пояснень стосовно правової природи «актів нікчемності», ні посилань на відповідні норми законодавства, які б давали право відповідачу оформлювати або приймати такі «акти нікчемності», ні в апеляційній скарзі, ні в поясненні представника відповідача в судовому засіданні не надано.

Перевіряючи постанову суду в межах доводів апеляційної скарги, які виходять за межи обставин, які відображені в акті перевірки від 29.08.11 р., колегія суддів встановила, що зменшення від'ємного значення ПДВ за грудень 2010 р. перевіряючі пов'язують з безпідставним віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ по операції з ТОВ «Олс-Вест»за договором № 73 від 01.11.10 р., оскільки цей правочин не створював юридичних наслідків.

Предметом вказаного договору є поставка промислової продукції згідно специфікації: комплект технологічної оснастки на суму 311000,04 грн., комплекти до станка ПСЗ(р)-134М на суму 140299,92 грн. та на суму 100050,0 грн. та інше устаткування за специфікаціями № 4 на суму 136999,68 грн., № 5 на суму 63120,0 грн., № 6 на суму 40800,0 грн. Поставлена продукція була позивачем оплачена платіжними дорученнями у період з 14.01.11 р. по 01.02.11 р. в сумі 481269,64 грн., у т.ч. ПДВ - 80211,6 грн. (а.с. 48-53).

Право на включення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за червень 2011 р. в сумі 80212,0 грн. виникло у позивача у зв'язку з оплатою на користь ТОВ «Олс-Вест»вартості товару, що підтверджується відповідними документами, наявність яких відповідач не заперечує.

На підтвердження здійснення господарських правовідносин з ТОВ «Олс- Вест»позивачем надані засвідчені належним чином копії актів прийому-передачі продукції від 09.12.10 р. на суму 140299,92 грн., від 09.12.10 р. на суму 100050,0 грн., від 10.12.10 р. на суму 136999,68 грн., від 13.12.10 р. на суму 63120,0 грн., від 13.12.10 р. на суму 40800,0 грн.; платіжних доручень № 39 від 14.01.11 р., № 51 від 17.01.11 р., № 62 від 18.01.11 р., № 91 від 27.01.11 р., № 102 від 31.01.11 р., № 109 від 01.02.11 р.; рахунків-фактур № 676 від 09.12.10 р., № 677 від 09.12.10 р., № 685 від 10.12.10 р., № 694 від 13.12.10 р., № 695 від 13.12.10 р.; накладних № 676 від 09.12.10 р., № 677 від 09.12.10 р., № 685 від 10.12.10 р., № 694 від 13.12.10 р., № 695 від 13.12.10 р.; податкових накладних № 676 від 09.12.10 р., № 677 від 09.12.10 р., № 685 від 10.12.10 р., № 694 від 13.12.10 р. та № 695 від 13.12.10 р. (а.с. 48-72).

Поставка товару здійснювалась автомобільним транспортом за згодою сторін, що підтверджується ТТН № 166 від 11.12.10 р., з якої вбачається перевезення продукції до підприємства позивача автомобілем МАЙ АХ 2636 АВ, причеп АХ 3795 XI (а.с. 174), з орендованого ТОВ «Олс-Вест»за договором оренди № 37/52 від 15.09.10 р. приміщення, розташованому за адресою: м. Донецьк, вул. Мушкетівська, б. 34. В подальшому отриманий підприємством позивача товар використовувався у господарській діяльності.

Відповідачем робиться висновок про те, що угода між підприємством позивача та ТОВ «Олс-Вест»є нікчемною на тій підставі, що контрагент позивача ТОВ «Олс-Вест»укладало раніше нікчемні угоди по ланцюгу з іншими підприємствами: ПП «Агропрайд», ТОВ «ЕЛДВІ», ТОВ «І-ша Компанія», які не мали фінансово-організаційних можливостей здійснювати господарську діяльність, що свідчить про те, що правочини не були направлені на реальне настання правових наслідків, передбачених ними, тобто не відбувалася поставка товарів.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.

Зважаючи на вищенаведені обставини, судом першої інстанції був зроблений висновок про наявність підстав для задоволення позову, з якими погоджується колегія суддів, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.11 р. по справі № 2а-12438/11/2070 прийнята з урахуванням положень чинного законодавства та з дослідженням фактичних обставин, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-12438/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-12438/11/2070 за позовом Асоціації підприємств «Співдружність»до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій