Ухвала суду № 24933901, 19.06.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 р. Справа № 3322/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Попка Я.С., Яворського І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Червонограді на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" до Державної податкової інспекції в м. Червонограді Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2010 року № 00068/2301/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року в розмірі 179466 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що працівниками ДПІ в м. Червонограді проведено перевірку підприємства з питань дотримання податкового та валютного законодавства, за результатами якої 18.10.2010 року складено акт перевірки. За її результатами зроблено висновок про порушення підприємством вимог п.п. 4.1, 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість,, від 03.04.1997 № 168/97-ВР та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким зменшено бюджетне відшкодування підприємству з податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 179466 гривень. Такі висновки є неправомірними, оскільки підприємство здійснювало реалізацію товару по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як це передбачено п.1.18 ст.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 ЗаконуУкраїни "Про оподаткування прибутку підприємств" вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 року позов задоволено, оскільки підприємство здійснювало реалізацію товару по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як це передбачено п.1.18 ст.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДПІ в м. Червонограді подало апеляційну скаргу за якою просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначає, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи саме із договірної вартості товару, яка є нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та до завищення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таке можливе на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Частиною другою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ДПІ в м. Червонограді проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агро-Інвест" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.06.2010 року по 31.07.2010 року. За результатами перевірки 18.10.2010 року складено акт № 2789/2301/31228240, згідно якого інспекторами податкового органу було встановлено порушення підприємством п. 4.1, п.4.3. ст. 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР. При цьому відповідачем встановлено, що позивач імпортував на територію України м'ясопродукти, фактурна вартість яких в липні 2010 року становила 6595154,12 грн., митна вартість 8969262,00 грн. Реальність проведених операцій податковим органом не оспорюється. При подальшій реалізації товару на території України ТОВ "Агро-Інвест" сформувало ціну реалізації мя'сопродуктів з урахуванням фактурної (договірної) вартості, що є нижчою від митної вартості.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Червонограді 28.10.2010 року прийняла податкове повідомлення-рішення № 000068/2301/0, яким ТзОВ "Агро-Інвест" було зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2010 року на 179466 грн.

Матеріали справи вказують та з цим погоджується відповідач, що протягом охоплюваного перевіркою періоду ТОВ "Агро-Інвест" здійснювало діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч. 3 ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД. В подальшому, при реалізації товарів на території України, база оподаткування відповідних операцій податком на додану вартість визначалась позивачем відповідно до ч. І ст.4 вказаного Закону, виходячи з їх договірної вартості. При цьому колегія суддів не може погодитись з висновком податкового органу, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України повинна бути не нижчою за звичайну ціну (митну вартість). Так п. 1.18 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, встановленими пунктом 1.20 ст.1 Закону України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 цього Закону слідує, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. З цієї ж норми вбачається, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов»язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Тому будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті перевірки від 18.10.2010 року № 2789/2301/31228240 відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін. Тому ДПІ в м. Червонограді дійшла до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін. Зокрема ч. 1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів. Це ж слідує і з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997року, згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики. Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні. Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Така позиція підтримана Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року). Тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР; при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної. Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Проте, відповідно до п. 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вiд 21.12.2000 № 2181-III, застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. Окрім цього п. 4.3.2 статті 4 цього Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються. Також пунктом 4.3.3 ст. 4 вказаного Закону встановлено, зокрема, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами. Пунктом 4.3.5 ст. 4 даного Закону визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування ч податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Також за актом перевірки від 18.10.2010 року № 2789/2301/31228240 слідує, що при перевірці підприємства працівникам ДПІ в м. Червонограді були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було. Згідно ч.ч. 1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги ПП «Аксет - 2005» необхідно задовольнити, визнавши протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.10.2010 року № 00068/2301/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року в розмірі 179466 грн., оскільки позивач надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на те, що Львівський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. 160, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Червонограді - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2010 року у справі №2а-10078/10- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Я.С.Попко

І.О.Яворський